Чи розуміємо ми логіку теперішніх правописних новацій? А вона є. І самих новацій зовсім небагато, та запам'ятати їх можна за годину. Наприклад, усунення подвійної йотації у словах чужомовного походження. Згідно з досі чинною редакцією Правопису належало писати "ФеЙЄрбах", "фоЙЄ", "ХаЙЯм" тощо. Але ж у позиції після голосної літери "є", "я", "ю" і так позначають звук "Й", поєднаний з "е", "а", "у". Тому літера "Й" в таких словах справді зайва. Ось її й усунули. Цілком закономірно і природно!
Далі. Нова редакція впроваджує написання "проЄкт", а не "проЕкт". Тут теж чітка логіка. Та сама, за якою ми й досі писали "ін'Єкція", суб'Єкт" (а не "інЕкція", "субЕкт"). Звернімо увагу на походження слова "проЄкт". І в німецькій (з якої воно безпосередньо запозичене до східнослов'янських), і в латинській (з якої воно увійшло в німецьку) є йотація: "proJekt" (нім.), "proJectus" (лат.) У слові "проЄкт", повторюю, той самий латинський корінь, що й у "суб'Єкт", "ін'Єкція" (від латинського jacio - "кидаю"). Нас же не дивує і не дратує йотація у цих словах. Тому саме варіант "проЄкт" адекватніше відображає оригінал і етимологію (походження слова).
Щодо припустимості паралельних варіантів "каФедра" / "каТедра"; "еФір" / "еТер"; "диФірамб" / "диТирамб"; "міФ" / "міТ"; "АФіни" / "АТени" і т.д. Тут треба розуміти, що в грецькому оригіналі (а це все слова грецького походження) тут фігурує літера ѳ (її назва - фіта або тета). У самій грецькій мові (в різні періоди її розвитку) ця літера виражала звук або ближчий до "Т", або ближчий до "Ф" (а точніше щось середнє між ними, і взагалі в грецькому оригіналі це звук, дуже подібний до англійського звуку, який позначається відомим сполученням "TH"). Але найголовніше, що в українській (і російській, до речі, також) мовах більшість слів, які походять від грецьких оригіналів з літерою тета / фіта, давно засвоєно саме з "Т": "Театр", "Теорія" "бібліоТека",Теологія", "аТеїзм", "орТодоксія", "ортТопед", "паТетика" і багато інших! І лише окремі слова, де в оригіналі є ця буква, засвоїлися російською мовою з "Ф", а не з "Т". А під впливом російської ці окремі слова утвердилися в такому написанні і в українській. Однак в українській мові завжди була й інша традиція - навіть і ці окремі слова передавати через "Т". Не казатиму про так званий харківський Правопис. Але навіть і в наш час, починаючи від кінця 1980-х років,, чимало видань та видавництв практикували написання "Атени", "паТос", "каТедра", "ДиТирамб" тощо. Згадаймо бодай передачу "Вікна" каналу "СТБ": там уже десятиліттями пишуть і вимовляють саме так, і всі до цього звикли. Тому й те, що і так було в активній літературній практиці як паралельна тенденція, Правопис нині просто зробив законним. Але тим, хто хоче і далі писати "каФедра", "еФір", ніхто не перешкоджає, адже і це визнається правильним. Аналогічними закономірностями пояснюється і право писати або "авдиторія", "павза", або "аудиторія", "пауза". Тим більше, в людей з українською вимовою обидва ці написання озвучуються практично однаково: коротке (нескладове) "у" (те, що відповідає білоруському "ў" або англійському "w").
Щодо права чужомовні власні назви з "G" передавати або через "Г", або через "Ґ", то це теж лише прописування того, що на практиці давно стало нормою. Адже хтось, наприклад, німецьке прізвище "Goethe" воліє писати "Ґете", а хтось - під впливом українізованої вимови - "Гете". Тепер ніхто ні тим, ні іншим не зможе сказати, ніби вони помиляються. Обидві традиції написання і вимови Правопис визнав рівноправними.
Також ніхто не може сказати тепер, що помиляються ані ті, хто пише в родовому відмінку "радостИ", "РусИ", а ні ті, хто пише "радостІ", "РусІ" (й аналогічні слова жіночого роду в цьому відмінку). Погодьмося: мовна практика українців справді допускає таку подвійність. Щоправда, варіант "радостИ", "РусИ" припускається Правописом тільки для художніх текстів. Мабуть, тому, що така традиція була більше поширена в часи класичної української літератури ХІХ - початку ХХ ст. Тож тепер ті твори в цьому аспекті можна видавати саме так, як писали їхні автори.
Ну, а інші новації (яких вже зовсім небагато) взагалі неістотні або суто технічні. Наприклад, усунення зайвих дефісів чи написання слова "пів" (де воно є синонімом слова "половина") завжди окремо від наступного слова: пів дня, пів огірка, пів будинку) тощо. А разом - лише в тому разі, коли "пів" не має значення реальної, фізичної половини чогось: "півострів", "південь".
От єдиним явним перегином у новій редакції Правопису, на мою думку, є впроваджена норма російські прізвища на взірець "ДонскОй", "ТрубецкОй" чомусь передавати на український взірець "ДонськИЙ", "ТрубецькИЙ". Але все одно, це дрібничка...
Тож - не такий аж страшний вовк, як його малюють. І ці доволі невеликі зміни аж ніяк не повинні стати підставою відвертатися від української мови. Особливо - тим російськомовним чи суржикомовним українцям, які лише нещодавно взяли курс на підвищення рівня знання української. Українська мова варта того, щоб її любити, знати та активно використовувати в будь-якому разі!
P.S. До речі, Міністерство освіти та науки наголосило, що в завданнях ЗНО для випускників шкіл впродовж найближчих 5 років фігуруватимуть тільки ті правописні особливості, які не зазнали жодних змін!
Олександр Бродецький, доктор філософських наук, доцент кафедри культурології, релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
