До редакції "МБ" звернулася чернівчанка, з проханням, щоб журналісти допомогли вирішити проблему із бездомним чоловіком, що мешкає у її дворі. Ми виїхали на місце.
Вже два роки як 43-річний чернівчанин Іван Колесников, який мав квартиру та сім’ю, опинився на вулиці і живе у підвалі в картонній коробці.
Чоловік проживав у будинку №95 на проспекті Незалежності. Ніколи в житті він не міг подумати, що за короткий термін опиниться на вулиці без грошей, речей, їжі, документів.
Почалося все з того, що сім років тому його мати захворіла. Часу на те, щоби дбати про неї в Івана не було – він їздив на заробітки, працював у селах області… Мати винайняла жінку – якусь Марічку, яка її доглядала. Згодом мати померла і, за словами сусідів, залишила заповіт. За заповітом, квартиру на проспекті передала у власність сину та тій Марічці, яка її доглядала. І тут почалося…
Розмовляючи з Іваном, розумієш, що він не все життя був безхатьком. Хоча на свої роки не виглядає: густа борода, нестрижене волосся. Він є досить охайним, настільки це дозволяє його спосіб життя. Від нього не тхне. Говорить тихо, гарною українською мовою. І не має жалісного вигляду, не маніпулює почуттями співрозмовника.
"Все почалося після смерті матері"
Іван каже, що вся ця історія розпочалася після смерті його матері. Він дуже важко це пережив, і, щоб заглушити горе, почав випивати.
– Це був дуже великий удар для мене. Я просто загубився, ну і пішов по тій дорозі, якою не варто нікому ніколи йти. Потім побачили (мається на увазі Марічка), що я таке дурне теля, і взяли мене в обороти. Я залишився без квартири, без паспорта, без усього. У мене навіть немає свідоцтва про народження, мене немає, – каже Іван.
На запитання, як так могло статися, Іван відповідає:
– Є люди, яким багато чогось, то це вважає малим, а щось мале – взагалі нічим. Тій людині, якщо її можна так назвати, здалося малим. Вона має кафе, має квартири, дітей, онуків – всіх прилаштувала, а я на вулиці. А у мене донька є мала на Тернопільщині. Як я їй допомагатиму? – каже Іван.
Як розповіли сусіди, після смерті матері Івана, нова власниця продала квартиру та винаймала для Івана кімнатку в гуртожитку на вулиці Полєтаєва. Там він жив до тих пір, поки жінка не втомилась за нього платити. А грошей за продану квартиру Іван так і не дочекався.
"Ще одну зиму не переживе"
Тоді він повернувся на рідне подвір’я, де продовжив мешкати. З картону зробив халабуду, де й живе досі. Сусіди добре знають його, часто годують чоловіка.
Одна сусідка зі сльозами на очах розповідає:
– Це жива людина, яка змушена жити на вулиці. І, до речі, ця Марічка питала деяких сусідів, чого це вони підгодовують Ванечку. Вона казала, що ще одну зиму він точно не переживе, але от бачите, Бог дав – пережив. Ми хотіли йому знайти якийсь притулок, де б він міг хоча б ночувати. Десь рік тому у нього на шиї зробилася якась гуля і тріснула. Це ж інфекції різні, і ми хотіли його відвезти в лікарню. Вирішили разом із сусідами зібрати гроші та вилікувати, але він не погодився. Він такий совісний, що коли я даю йому щось поїсти, він завжди питає, чи у мене є, чи я собі лишила... Мій син помер, і, коли я бачу цього хлопця на вулиці – серце кров’ю обливається, – розповідає сусідка.
Запитую Івана, чому він не звертався до поліції. Він каже, що все дарма. Намагався через знайомих щось вирішити, але нічого не вдалося. Тим паче, що сам він звертатися боїться, бо начебто Марічка зробила йому довідку про те, що він психічно хворий.
Під час розмови Іван сказав, що Бог усе бачить, і всі ми заплатимо за свої вчинки. Був у гарному гуморі. На запитання, чому він такий спокійний, відповідає, що не нарікає на долю, не скаржиться.
– Що буде, якщо я плакатиму і жалітимуся? Кому від цього стане краще? Я помалу працюю, де потрібно завантажую-вивантажую різні матеріали в магазинах. Яка-не-яка, але копійка. На хліб із водичкою і сиром вистачає. І я тому вдячний, – каже Іван.
Наприкінці розмови простягаю йому пакетик із гостинцями. Він здивовано та зніяковіло говорить, що йому незручно брати стільки. Та таки на вмовляння піддається і дякує.
Фотографуватися не відразу погоджується. Каже, що з такою раною на шиї не варто фотографуватися, щоб люди такого не бачили.
Коментар
Анастасія Берідзе, директор громадської організації "Народна допомога Україна":
"Цей чоловік може звернутися до нашої громадської організації "Народна допомога Україна". В нас є центр для бездомних. Він одразу (вже сьогодні), починаючи з сьомої години вечора, може отримати послугу нічлігу у нічліжці, а потім (завтра) з 15.00 до 17.00 звернутися до центру обліку, щоби з’ясувати питання із документами. Обов'язковою умовою використання послуг закладу є добровільне бажання людини, а також стан тверезості. Також, я мушу попередити, що згідно положення (і реальних можливостей) центр надає послуги людям, які фізично здатні себе обслуговувати".
Чернівці, вулиця Синагоги, 6. Телефони: 58-51-56, 58-51-59.
Ліліана Іонашку
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
