Кореспондент molbuk.ua Василь Вовк повернувся з Києва, де він побував на політичному двобої Петра Порошенка із Володимиром Зеленським на стадіоні "Олімпійський". Детальніше читайте у репортажі з місця події.
19 квітня – особливий день. Вперше кандидати на пост президента зійдуться на одній сцені, поговорять наживо, а не через відео-послання чи ефіри із шестисекундною затримкою. Востаннє ми бачили такі дебати у далекому 2004, хоча тоді все було набагато скромніше. Цього разу діалог буде значно цікавішим, адже часи нині інші, та й кандидати кардинально різні. Трохи повагавшись, вирішую: ну гаразд, стадіон – так стадіон!
Діставши завітний квиток, їду до Києва. Прогноз погоди віщує тепло, одягаюсь легко. Зранку столиця чимось нагадує Чернівці – молодь повільно гуляє центральними вулицями, туристи на Майдані Незалежності розглядають меморіал героям Небесної Сотні, місцеві ж сидять в літніх майданчиках кафе та обговорюють своє життя, без поспіху. Я ходжу по місті і дивуюсь такій раптовій тишині: невже ніхто не приїжджає? Де ті десятки тисяч людей, котрі мають заполонити сьогодні Олімпійський? Може сплутав день?
Та ні, не сплутав. Якщо зупинитись десь посеред Хрещатику і вслухатись у слова людей, то однозначно можна почути: "..а ти Право на владу дивилась вчора? Він там команду свою представив нарешті..", або "… розрив то зменшується, вже тільки 8% різниці. А може раптом…" чи навіть "та які в біса дебати на Олімпійському, це що, футбол?!".
Люди говорять про це, але стиха. Може так прийнято серед киян, а може вони просто чекають 19 години, аби отримати чергову дозу новин та пліток.
Тим не менш, час до завітних дебатів збігає. Десь від обіду на Майдан Незалежності сходяться люди: на плечах у них пов’язані синьо-жовті прапори. Починається концерт в підтримку одного з кандидатів. Співають пісень, читають вірші та запрошують до стадіону. Людей стає більше, вітер розвіває їхні прапори. Вони починають обговорювати, як дістатись до стадіону. Відстань з центру – близько чотирьох кілометрів. Туди можна доїхати в метро, але краще не ризикувати, адже не одна тисяча громадян догадається туди піти. Але раптом питання перестає бути актуальним: на сцену раптово виходить чинний Президент. Він оголошує палку промову, дякує всім присутнім за підтримку та пропонує піти на Олімпійський… з ним.
До цього моменту Майдан встиг наповнитись глядачами. Порошенко оголошує, що Хрещатик вже перекритий і пропонує іти разом. Він з охороною та дружиною злазить зі сцени та вирушає до стадіону. За ним рушають тисячі громадян. Прапорів все більше, партійної символіки майже нема - такою була одна з умов дебатів. Люди масово скандують "Слава Україні – Героям Слава!", у всіх піднесений настрій. Необізнаний турист міг би припустити, що це якесь національне свято, але правда значно цікавіша.
Десь через 20 хвилин колона доходить до стадіону і зупиняється. Вся територія НСК "Олімпійський" оточена поліцією. Потрапити всередину можна тільки через один пост. Охоронці перевіряють особисті речі глядачів, націоналістичну символіку, агітацію та антиагітацію з собою брати заборонено. Найближчі смітники стають прихистком червоно-чорних прапорців та речей з принтами "Стоп Зе!" чи " Геть Порошенка!".
Охорона відбувається на вищому рівні – мене обшукують тричі, доводиться проходити металошукач. Через пряжку на ремені він пищить і мене обшукують ще раз. Добряче перевіривши і констатувавши мою невинність, охоронці пропускають мене і бажають гарного дня. Проходжу контроль квитка і заходжу до трибун.
Першими в очі кидаються не дві великі сцени, не дві фан-зони та навіть не масштабність Олімпійського (до слова, я там вперше). Найбільше мою увагу привертають чоловіки у військовій формі та бронежилетах. Національна гвардія України. Вони розмістились кількома групами навколо всіх трибун. Гвардійці стоять струнко, лише десь-колись перешіптуючись із колегою поряд.
Разом із ними за порядком слідкує поліція, їх значно більше ніж гвардійців. Стадіон може вмістити 60 000 глядачів, охорона цього дня складала 10 000 осіб, тобто 1 охоронець на 6 людей. Вже в дорозі додому я дізнався, що цього дня дебати відвідало 20 000 тисяч, тобто 1 охоронець на 2 глядачів.
Я потрапляю на своє місце саме перед початком концерту. На сцену виходить Плач Єремії. Поки гурт грає, на місце події продовжують насуватись люди. Вони десятками штурмують фан-зони, в зоні Порошенка розгортають великий прапор, завдовжки близько 4 метрів. Коли на сцену виходить Артем Пивоваров – російськомовний виконавець – на трибунах виникають незадоволені вигуки "Ганьба".
Ці вигуки ще не раз доведеться почути. Відігравши свою частину, музикант віддає естафету наступним – гурту Kozak System. Вони у свою чергу порушують "регламент" і грають довше, ніж зазначено у договорі з артистами – про це постійно нагадує ведучий з боку Зеленського. Догравши нарешті свою частину, гурт іде зі сцени і його нішу займає "Machete" - теж гурт, але російськомовний. Трибуни знову залились свистом та криками "Ганьба". Так тривало до моменту, коли на стадіон увійшов Петро Порошенко. Трибуни стоячи аплодують чинному Президенту. Розваги закінчуються, починається офіційна частина. Вслід за ним на свою сцену входить Володимир Зеленський. Він, як зазвичай, посміхається. Президент посміхається у відповідь.
Виходять модератори Олена Фроляк та Андрій Куликов. Вони оголошують жеребкування, весь Олімпійський "мовчить". Порошенко – "Герб", Зеленський – "Лаври". Випадають Лаври.
Раптом стається те, чого не очікував ніхто. Петро Олексійович із всією своєю командою виходять зі сцени і йдуть до сцени Зеленського. Поки мікрофони готують до виступу, кандидати вітаються між собою та тиснуть руки. Вперше. Подекуди на трибунах лунає: "Нащо він з ним вітається??!".
Модератори оголошують формат дебатів, на стадіоні панує тиша. Слово Зеленському. Його освистує половина стадіону, він кілька раз зупиняється, але згодом продовжує промову. Говорить впевнено та емоційно, люди вкотре кричать "Ганьба!". Наступна - промова Президента. Все міняється з голови до ніг, друга половина стадіону починає освистувати його. Прихильники Президента намагаються їх перекричати, скандують прізвище Гаранта. Всю сцену поглинає шум.
Якщо закрити очі, то здається на секунду, ніби ти знаходишся на футбольному матчі і прихильники зібрались тут найзатятіші.
Другим неочікуваним моментом дебатів стає епізод, де обидва кандидати стають на коліна. Серед глядачів панує непорозуміння, чому Порошенко став на коліно спиною до людей? Всі починають перешіптуватись, що це значить. Він до прапора прихилився? До своєї команди? Що це означає?
Кандидати взаємно звинувачують одне одного, публіка шаленіє. Відбувається колообіг шуму в природі: вигуки чергуються на трибунах у залежності від спікера. Кожна гучна заява супроводжується гучнішою реакцією. І ось, кінець.
Лунає гімн України. Всі 22 тисячі встають та співають. Ніхто не кричить, не свистить, не заважає. Українці залишаються українцями, попри всі свої політичні вподобання. З трибун всі йдуть задоволені. Не важливо, хто переміг в дебатах, важливо те, що вони відбулись. І відбулись вони без проблем, а це свідчить про хорошу організацію з боку держави та суспільства.
Вечором знову іду Хрещатиком. Місто ожило, вийшла молодь на вулиці, а місцеві так і сидять за столиками. Тільки розмовляють уже жвавіше, обговорюють події кількахвилинної давнини. Вони переслуховують запис, активно коментують та дискутують. Але ніхто не б’ється, не свариться.
Ми таки на правильному шляху. Нині головна наша задача – з цього шляху не зійти.
Василь Вовк
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
