Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

5 лютого
Священномученика Климента, єпископа. Мученика Агатангела



Священномученик Климент народився в галатійському місті Анкірі в 258 році у родині язичника і християнки. У дитинстві втратив батька, а на дванадцятому році – і матір, яка передбачила йому мученицьку кончину за віру в Христа. Всиновила його жінка, Софія, виховувала хлопчика в любові й у страху Божому. Під час страшного голоду в Галатії деякі язичники кидали своїх дітей напризволяще, не маючи можливості їх прогодувати, а Софія збирала нещасних до себе, годувала, одягала і виховувала їх, а святий Климент допомагав їй у цьому. Він навчав дітей і готував їх до прийняття Святого Хрещення. Чимало із них згодом прийняли мученицьку смерть за віру в Христа.



За доброчесне життя святий Климент був поставлений в читця, потім у диякона, у вісімнадцять років отримав сан пресвітера, а в двадцятирічному віці став єпископом Анкірським. Незабаром спалахнуло гоніння Діоклетіана (284 – 305) на християн. За доносом притягнутий був до відповіді і єпископ Климент. Правитель Галатії Дометіан намагався схилити святого до поклоніння язичницьким богам, але єпископ Климент твердо сповідував віру Христову і мужньо перетерпів всі муки, яким піддав його лютий намісник. Його вішали на дереві, різали тіло гострим залізом так, що видно було кістки, жорстоко били палицями та камінням, крутили на колесі і палили на повільному вогні. Господь зберігав Свого мученика і зціляв його понівечене тіло. Тоді Дометіан послав святого в Рим до самого імператора Діоклітіана з донесенням про те, що єпископа Климента жорстоко катували, але він виявився незламним. Диоклетіан, побачивши мученика абсолютно здоровим, не повірив донесенню і піддав його ще жорстокішим тортурам, а потім кинув у темницю.

Багато місцевих язичників, побачивши мужність святого і чудесне зцілення його від ран, увірували в Христа. До святого Климента в темницю стікалися люди для повчань, зцілень і Хрещення, так що в’язниця перетворилася на храм. Багато хто з них за доносом були страчені імператором. Діоклетіан, уражений дивовижним терпінням святого Климента, відіслав його в Нікомідію до свого співправителя Максиміана.

Дорогою, на кораблі до святого приєднався його учень Агафангел, який урятувався від страти з іншими сповідниками і бажав постраждати й померти за Христа разом із єпископом Климентом.

Імператор Максиміан віддав святих Климента і Агафангела правителю Агрипину, який піддав їх таким нелюдським катуванням, що навіть у глядачів-язичників здригнулося серце і спалахнуло почуття співчуття до мучеників, — вони побили камінням мучителів.

Отримавши свободу, святі зціляли жителів міста простим покладанням рук і молитвою, хрестили і наставляли людей, які стікалися до них. За розпорядженням Максиміана їх знову схопили і відправили на батьківщину в місто Анкір, де князь Куріній знову піддав їх мукам, а потім відіслав у місто Аміса до намісника Дометія, який вирізнявся особливою жорстокістю.

У Амісі святі мученики були кинуті в кипляче вапно, пробули в ньому добу і залишилися неушкодженими. З них здирали шкіру, били залізними палицями, клали на розжарені залізні ліжка і поливали сіркою. Святим усе це не шкодило, і їх відпрвили до Тарси для нових мук. По дорозі в пустелі святому Клименту, за його молитвою, було дано одкровення, що він ще 28 років буде страждати за Ім’я Христове. Витримавши страшні муки, святі були знову ув’язнені.

Після смерті Максиміана святий Агафангел був усічений мечем. Святого Климента анкірські християни звільнили з темниці і відвезли в печерний храм. Там, після звершення Літургії, святий сповістив віруючим про швидке закінчення гонінь і свою близьку кончину. Святий мученик справді незабаром був убитий воїнами міста, які вдерлися до храму. Святому відсікли мечем голову під час звершення ним Безкровної Жертви († бл. 312). Ще два клірики, Христофор і Харитон, — диякони, — були убиті у вівтарі разом зі святим Климентом. Блаженна Софія зі сльозами і радістю приготувала до поховання чесне тіло свого прийомного сина, насправді ж — духовного батька і пастиря. Вона плакала, що втратила його на землі, і раділа тому, що він, гідно пройшовши терени страждань, відійшов до Христа Господа. Святий разом з обома дияконами був похований із пошаною стараннями Софії й усього місцевого християнського населення поблизу гробу святого мученика Агафангела, у печерній церкві.

Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram