Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

6 грудня
Святителя Амфилохiя, єпископа Іконiйського
Благовірного князя Олександра Невського, в схимi Олексiя

Святитель Амфілохій, єпископ Іконійський





Святитель Амфілохій, єпископ Іконійський, народився в Кесарії Кападокійській, в місті, яке дало світові найвеличніших отців і учителів Православної Церкви. Двоюрідній брат святого Григорія Богослова, близький друг святого Василія Великого, їхній ученик, послідовник і однодумець, святий Амфілохій багато потрудився на ниві Христовій. До того, як Господь покликав його до святительського служіння, він приблизно сорок років жив в пустелі, строгим аскетом. В 372 році упокоївся Іконійський єпископ. Ангели Господні тричі являлись святому Амфілохію у видіннях, закликаючи його йти в Іконію на святительський подвиг. Істинність цих видінь була підтверджена тим, що Ангел, який явився в третій раз, разом зі святим заспівав ангельську пісню: " Свят, Свят, Свят Господь Саваоф". Небесний посланник повів святого в найближчий храм, де собор Ангелів руко поклав Амфілохія на єпископа.
Святитель Амфілохій повертаючись у свою келію зустрів сім єпископів, які розшукували його, щоб поставити єпископом в Іконії.
Святитель розповів їм, що вже рукопокладений Ангелами.
Багато років пас святитель Амфілохій ввірену йому Господом паству. Молитва праведника була настільки дерзновенна, що він міг випрошувати в Господа зцілення душевних і тілесних хвороб. Мудрий святитель володів даром письменника і проповідника. Строгий православний Богослов, святитель викривав єресі аріан та євноміан. Він брав участь в діяннях Другого Вселенського Собору ( 381р.) і очолив боротьбу проти єресі Македонія. В 394 році святий єпископ Іконійський Амфілохій з миром відійшов до Господа.

Святий благовірний князь Олександр Невський



Святий благовірний князь Олександр Невський народився 30 травня 1220 року в м. Переславль-Заліський. Батько його, Ярослав, в Хрещенні Феодор (1246), "князь лагідний, милостивий і людинолюбний", був молодшим сином Всеволода III Велике Гніздо (1212), братом святого благовірного князя Юрія Всеволодовича (1238; пам'ять 4 лютого). Мати святого Олександра, Феодосія Ігорівна, рязанська княжна, була третьою дружиною Ярослава. Старшим сином був святий благовірний князь Феодор (1233; пам'ять 5 червня), переставився до Господа у віці 15 років. Святий Олександр був їхнім другим сином.

Дитинство його пройшло в Переславлі-Заліському, де княжив батько. Княжий постриг юнака Олександра (обряд посвячення у воїни) звершив у Спасо-Преображенському соборі Переславля святитель Симон, єпископ Суздальський (1226; пам'ять 10 травня), один з укладачів Києво-Печерського Патерика. Від благодатного старця-ієрарха отримав святий Олександр перше благословення на ратне служіння в Ім'я Бога, на захист Руської Церкви і Руської землі.

У 1227 році князь Ярослав, на прохання новгородців, був посланий братом, великим князем Володимирським Юрієм, княжити в Новгород Великий. Він узяв з собою синів, святих Феодора і Олександра. Незадоволені Володимирського князя новгородці незабаром запросили на князювання святого Михаїла Чернігівського (1246; пам'ять 20 вересня), і в лютому 1229 року Ярослав з синами пішов у Переславль. Справа кінчилася миром: в 1230 році Ярослав з синами повернувся до Новгорода, а дочка святого Михаїла, Феодулія, побралася зі святим Феодором, старшим братом святого Олександра. Після смерті нареченого 1233 року юна княжна пішла в монастир і прославилась у чернечому подвигу як Євфросинія Суздальська був святий благовірний князь Феодор (1233; пам'ять 5 червня), переставився до Господа у віці 15 років. Святий Олександр був їхнім другим сином.

Дитинство його пройшло в Переславлі-Заліському, де княжив батько. Княжий постриг юнака Олександра (обряд посвячення у воїни) звершив у Спасо-Преображенському соборі Переславля святитель Симон, єпископ Суздальський (1226; пам'ять 10 травня), один з укладачів Києво-Печерського Патерика. Від благодатного старця-ієрарха отримав святий Олександр перше благословення на ратне служіння в Ім'я Бога, на захист Руської Церкви і Руської землі.

У 1227 році князь Ярослав, на прохання новгородців, був посланий братом, великим князем Володимирським Юрієм, княжити в Новгород Великий. Він узяв з собою синів, святих Феодора і Олександра. Незадоволені Володимирського князя новгородці незабаром запросили на князювання святого Михаїла Чернігівського (1246; пам'ять 20 вересня), і в лютому 1229 року Ярослав з синами пішов у Переславль. Справа кінчилася миром: в 1230 році Ярослав з синами повернувся до Новгорода, а дочка святого Михаїла, Феодулія, побралася зі святим Феодором, старшим братом святого Олександра. Після смерті нареченого 1233 року юна княжна пішла в монастир і прославилася в чернечому подвигу як преподобна Єфросинія Суздальська (1250; пам'ять 25 вересня).

З ранніх років святий Олександр супроводжував у походах батька. У 1235 році він був учасником битви на річці Емайизі (у нинішній Естонії), де війська Ярослава цілковито розгромили німців. У наступному, 1236 році Ярослав їде до Києва, "посадивши" свого сина, святого Олександра, самостійно княжити в Новгороді. У 1239 році святий Олександр одружився, взявши в дружини дочку Полоцького князя Брячислава. Деякі історики говорять, що княгиня у святому Хрещенні була тезоіменита своєму святому чоловікові і носила ім’я Олександра). Батько Ярослав благословив їх при вінчанні Федорівською іконою Божої Матері ( в Хрещенні батька звали Феодор). Ця ікона постійно була потім при святому Олександрі, як його молитовний образ, а потім на згадку про нього була взята з Городецького монастиря, де він помер, його братом, Василем Ярославовичем Костромським (1276), і перенесена до Костроми.

Починався найважчий час в історії Русі: зі сходу йшли, знищуючи все на своєму шляху, монгольські орди, із заходу насувалися німецькі лицарські полчища, які блюзнірськи називали себе, з благословення папи Римського, "хрестоносцями", носіями Хреста Господнього. У цей грізний час Промисел Божий передбачив для спасіння Русі святого князя Олександра - великого воїна-молитовника, подвижника і будівничого землі Руської. - "Без Божого веління не було б князювання його". Скориставшись навалою Батия, розгромом наших міст, сум'яттям і горем народу, загибеллю його кращих синів і вождів, полчища хрестоносців вторглися в межі Вітчизни. Першими були шведи. "Король римської віри з Опівнічний країни", Швеції, зібрав у 1240 році велике військо і на безлічі кораблів послав до Неви під командуванням свого зятя, Ярла (тобто князя) Біргера. Гордий швед надіслав у Новгород до святого Олександру гінців: "Якщо можеш, чини опір, - я вже тут і заполоню твою землю".

Святий Олександр, йому не було тоді ще 20 років, довго молився в храмі Святої Софії, Премудрості Божої. І, згадавши псалом Давидів, сказав: "Суди, Господи, тих що зневажають мене і даремне борються зі мною, прийми зброю і щит, стань на допомогу мені". Архієпископ Спиридон благословив святого князя й військо його на битву. Вийшовши з храму, святий Олександр зміцнив дружину сповненими віри словами: "Не в силі Бог, а в правді. Одні - зі зброєю, інші - на конях, а ми ж Ім'я Господа, Бога нашого закличмо! Вони похилились і впали, ми ж повстали і тверді були". З невеликою дружиною, сподіваючись на Святу Трійцю, князь поспішив на ворогів, - чекати підмоги від батька, що не знав ще про напад ворогів, не було часу.

Але було чудне знамення: воїн Пелгуй, у святому Хрещенні Филип, що стояв у морському дозорі бачив на світанку 15 липня човен, що пливе по морю, і на ньому святих мучеників Бориса і Гліба, в кармазині. І сказав Борис: "Брате Глібе, вели гребти, та допоможемо небожеві нашому Олександру". Коли Пелгуй повідомив про видіння князя, який прибув, святий Олександр наказав заради побожності нікому не говорити про диво, а сам, підбадьорений, мужньо повів з молитвою військо на шведів. "І була січа велика з латинянами, і перебив силу-силенну, і самому ватажку поклав печатку на обличчя гострим своїм списом". Ангел Божий незримо допомагав православному воїнству: коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти воїни святого Олександра, знайшовши було безліч перебитих ворогів. За цю перемогу на річці Неві, здобуту 15 липня 1240, народ назвав святого Олександра Невським.

Небезпечним ворогом залишалися німецькі лицарі. У 1241 році блискавичним походом святий Олександр повернув давню руську фортецю Копор'є, вигнавши лицарів. Але у 1242 році німцям вдалося захопити Псков. Вороги похвалялися "підпорядкувати собі весь слов'янський народ". Святий Олександр, виступивши в зимовий похід, звільнив Псков, цей стародавній Дім Святої Трійці, а навесні 1242 року дав Тевтонському ордену рішучий бій. На льоду Чудського озера 5 квітня 1242 року зійшлися обидва війська. Звівши руки до Неба, святий Олександр молився: "Суди мене, Боже, і розсуди заколот мій з народом велемовний і допоможи мені, Боже, як давніше Мойсеєві, на Амалика й прадіду моєму, Ярославу Мудрому, на окаянного Святополка". За його молитвою, з допомогою Божою, і ратним подвигом хрестоносці були повністю розгромлені. Була страшна січа, такий тріск лунав від ламких списів і мечів, що, здавалося, ніби замерзле озеро рушило, і не було видно льоду, бо він вкрився кров'ю. Звернених у втечу ворогів гнали і сікли воїни Олександрові, "немов неслися вони в повітрі, і нікуди було тікати ворогові". Безліч полонених вели потім слідом за святим князем, і йшли вони посоромлені.

Сучасники ясно розуміли всесвітнє історичне значення Льодового побоїща: прославилося ім'я святого Олександра по всій Святій Русі, "по всіх країнах, до моря Єгипетського і до гір Араратських, по обидві сторони Варязького моря і до великого Рима".

Західні межі Руської землі були надійно захищені, настав час захистити Русь зі Сходу. У 1242 році святий Олександр Невський зі своїм батьком, Ярославом, виїхав в Орду. Митрополит Кирил благословив їх на нове многотрудне служіння: потрібно було перетворити татар з ворогів і грабіжників в шанобливих союзників, потрібна була "лагідність голуба і мудрість змії".

Священну місію захисників Руської землі Господь увінчав успіхом, але на це були потрібні роки праць і жертв. Князь Ярослав віддав за це життя. Уклавши союз з ханом Батиєм, він повинен був, проте, їхати в 1246 році в далеку Монголію, до столиці всієї кочової імперії. Становище самого Батия було важким, він шукав підтримки у руських князів, бажаючи відокремитися зі своєю Золотою Ордою від дальньої Монголії. А там, у свою чергу, не довіряли ні Батиєві, ні русичам. Князь Ярослав був отруєний. Він помер в муках, лише на 10 днів переживши святого мученика Михаїла Чернігівського, з яким колись ледь не поріднився. Заповіданий батьком союз із Золотою Ордою - необхідний тоді для запобігання нового розгрому Русі - продовжував зміцнювати святий Олександр Невський. Син Батия Сартак, який прийняв християнство, який завідував у Орді руськими справами, стає його другом і побратимом. Обіцяючи свою підтримку, святий Олександр дав можливість Батию виступити в похід проти Монголії, стати головною силою у всьому Великому Степі, а на престол в Монголії звести вождя татар-християн, хана Мунке (в більшості своїй татари-християни сповідували несторіанство).

Не всі руські князі володіли прозорливістю святого Олександра Невського. Багато хто в боротьбі з татарським ярмом сподівалися на допомогу Європи. Переговори з Римським Папою вели святий Михайло Чернігівський, князь Данило Галицький, брат святого Олександра, Андрій. Але святий Олександр добре знав долю Константинополя, захопленого і розгромленого в 1204 році хрестоносцями. І власний досвід навчав його не довіряти Заходу. Данило Галицький за союз з папою, який нічого йому не давав, заплатив зрадою Православ'ю - унією з Римом. Святий Олександр не бажав цього рідній Церкві. Коли у 1248 році посли Римського папи з'явилися спокушати і його, він написав у відповідь про вірність українців Христовій Церкві і вірі семи Вселенських Соборів: "Оце все старанно сповідуємо, а від вас навчання не приймемо". Католицтво було неприйнятне для Руської Церкви, унія означала відмову від Православ'я, відмову від джерела духовного життя, відмову від призначеного Богом історичного майбутнього, приречення самих себе на духовну смерть. У 1252 році багато руських міст повстали проти татарського іга, підтримавши Андрія Ярославича. Положення було дуже небезпечним. Знову виникла загроза самому існуванню Русі. Святому Олександру довелося знову їхати в Орду, щоб відвести від руських земель каральне нашестя татар. Розбитий, Андрій втік до Швеції шукати допомоги в тих самих розбійників, яких за допомогою Божою громив на Неві його великий брат. Святий Олександр став єдиновладним великим князем всієї Русі: Володимирським, Київським і Новгородським. Велика відповідальність перед Богом та історією лягла на його плечі. У 1253 році він відбив новий німецький набіг на Псков, в 1254 році уклав договір про мирні кордони з Норвегією, у 1256 році ходив походом у Фінську землю. Літописець назвав його "темним походом", руське військо йшло крізь полярну ніч, "ідучи непрохідними місцями, бо не бачили ні дня, ні ночі". У темряву язичництва святий Олександр ніс світло Євангельської проповіді та православної культури. Все Помор'я було просвічене і освоєно русичами.
У 1256 році помер хан Батий, а незабаром був отруєний його син Сартак, побратим Олександра Невського. Святий князь втретє поїхав в Сарай, щоб підтвердити мирні відносини Русі і Орди з новим ханом Берке. Хоча наступник Батия прийняв іслам, він потребував союзу з православною Руссю. У 1261 році стараннями святого Олександра і митрополита Кирила була заснована в Сараї, столиці Золотої Орди, єпархія Руської Православної Церкви.
Настала епоха великої християнізації язичницького Сходу, в цьому було пророче вгадане святим Олександром Невським історичне покликання Русі. Святий князь використовував будь-яку можливість для підвищення рідної землі і полегшення її хрещеного жеребу. У 1262 році за його вказівкою у багатьох містах були перебиті татарські збирачі-данини і вербувальники воїнів - баскаки. Чекали татарської помсти. Але великий заступник народу знову поїхав в Орду і мудро направив події зовсім в інше русло: посилаючись на повстання русичів, хан Берке припинив посилати данину в Монголію і проголосив Золоту Орду самостійною державою, зробивши її тим самим заслоном для Русі зі Сходу.
Ця дипломатична поїздка святого Олександра Невського в Сарай була четвертою і останньою. Майбутнє Русі було врятовано, борг його перед Богом був виконаний. Але і сили були віддані всі, життя було покладено на служіння Руської Церкви. На зворотному шляху з Орди святий Олександр смертельно захворів. Не доїжджаючи до Володимира, у Городці, в монастирі князь-подвижник віддав свій дух Господу 14 листопада 1263 року, завершивши многотрудний життєвий шлях прийняттям святої чернечої схими з ім'ям Олексій.

Митрополит Кирил, духовний батько і сподвижник у служінні святого князя, сказав в надгробному слові: "Знайте, діти мої, бо вже зайшло сонце землі Суздальської. Не буде більше такого князя в Руській землі". Святе тіло його понесли до Володимира, дев'ять днів тривав шлях, і тіло залишалося нетлінним. 23 листопада, під час поховання його в Різдвяному монастирі у Володимирі, було явлено Богом "диво дивне воно і пам'яті гідне". Коли покладено було тіло святого Олександра в раку, економ Севастьян і митрополит Кирил хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти напутні духовні грамоти. Святий князь, як живий, сам простяг руку й узяв грамоту з рук митрополита. "І обійняв їх жах, і ледь відступили від гробниці його. Хто не здивується тому, якщо був він мертвий і тіло було привезено здалеку в зимовий час". Так прославив Бог свого угодника - святого воїна-князя Олександра Невського. Загальноцерковне прославлення святого Олександра Невського здійснилося за митрополита Макарія на Московському Соборі 1547 року. Канон святому складений тоді ж володимирським іноком Михайлом.
Житіє святого Олександра Невського відомо в декількох редакціях. Первісна редакція була написана в 1282 - 1283 роках у Володимирському Різдвяному монастирі, який був центром церковного шанування святого князя (там тепер встановлено йому пам'ятник). Воно збереглося у складі Лаврентіївського та Псковського Другого літопису. Друга редакція увійшла до Новгородського Першого літопису. Решта редакції належать до XVI і XVII століть: Володимирська редакція (1547 - 1552), що увійшла у Великі Четьї- Мінеї митрополита Макарія; Псковська редакція, складена Василієм Псковітянином (згодом Варлаам, митрополит Ростовський) між 1550 і 1552 роками, редакція Степенної книги (1560 - 1563) та інші.