Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

27 листопада
Апостола Филипа (Пилипа).
Святого Григорія Палами.
Заговини на Різдвяний (Пилипів) піст



Апостола Филипа (Пилипа)



Святий апостол Филип народився у місті Віфсаїда в Галилеї (Палестина). Знаючи передбачення старозавітних пророків, він очікував пришестя у світ Спасителя. І коли Христос покликав Филипа, він не вагаючись пішов за Ним. Після Зішестя Святого Духа на апостолів Филип усердно став гласити Слово Боже, хрестячи людей і звершуючи багато чудес.

Після Вознесіння Господа апостол Филип навчав Христового вчення в Галилеї, супроводжуючи проповідь різноманітними дивами. Так, він воскресив немовля, яке померло на руках у матері. З Галилеї попрямував до Греції і проповідував серед юдеїв-переселенців.

Апостол Филип викрив брехню первосвященика, який говорив, що учні Христові буцімто викрали і сховали тіло Ісуса Христа, – розповів, як фарисеї підкупили варту.

З Еллади Филип вирушив у Парфію, а потім прибув у Фригію.

Його казання мали велику силу і вплив, але викликали гнів у язичників. За проповідь Християнства святий апостол Филип, за імператорства Доміціана, разом із апостолом Варнавою був розіп’ятий на хресті. Помираючи, Филип, як і його Великий Учитель на Голгофі, молився за своїх розпинателів, просячи у Бога їм прощення.

Пам’ять святому апостолові Филипу Церква звершує двічі на рік – 27 листопада і 13 липня. Не слід плутати його із Филипом від 70-ти апостолів, пам’ять якого – 24 жовтня і 17 січня за н. ст.

Іменем апостола Филипа називається піст перед святом Різдва Христового, що розпочинається 28 листопада (у народі кажуть – Пилипівка). Триває він аж до 7 січня. У церковному уставі називається так само, як і Великий піст, – Чотиридесятницею, тому що триває 40 днів. Різдвяний піст є для нас освяченням, тайним оновленням.

Святого Григорія Палами.



Народився святитель Григорій в 1296 році в Малій Азії. Під час турецького нашестя сім’явтікла в Константинополь і знайшла притулок при дворі Андроника ІІ Палеолога ( 1282-1328 рр.). Батько святого Григорія став крупним сановником при імператорі, але скоро помер, і сам Андроник прийняв участь у вихованні і вивченні осиротілого хлопчика. Володіючи прекрасними здібністю і великою старанністю, Григорій без труднощів засвоїв всі предмети, що складали повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледь досягнувши 20-ти літнього віку, пішов на Гору Афон в 1316 році( за іншими даними, в 1318 рр.) і був прийнятий послушником у монастир Ватопед, де під керівництвом старця Никодима Ватопедського, прийняв постриг і почав шлях подвижництва. Через рік йому явився у видінні святий євангеліст Іоанн Богослов і обіцяв своє духовне покровительство. Матір Григорія разом з його сестрами також прийняли чернецтво.

Після переставлення старця Никодима інок Григорій проходив 8 років свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора, а після упокоєння його перейшов у Лавру преподобного Афанасія. Тут він прислужував за трапезою, а потім став церковним співцем. Але через три роки ( 1321 р.), прагнучи до більш високих ступенів духовної досконалості, він оселився в невеликій пустельній обителі Глоссії. Настоятель цієї обителі став навчати юнака зосередженню духовної молитви – розумової молитви, яке поступово розроблялось і засвоювалось ченцями, починаючи зх. Великих пустельників IV століття, Євагрія Понтійського і преподобного Макарія Єгипетського. Після того, як в ХІ столітті в трудах Симеона Нового Богослова ретельне висвітлення отримали зовнішні молитовні прийоми розумової молитви, вона була засвоєна афонськими подвижниками. Майстерне використання розумової молитви, що потребує усамітнення і безмовності, отримало назву ісихазма ( від гр.спокій, мовчання), а ті хто практикує його стали називатися ісихастами. За час перебування в Глоссії майбутній святитель повністю проник духом ісихазма і прийняв його для себе, як основу життя. В 1326 році через загрозу нападу турків разом з братією він перебрався до Солуні, де був рукопокладений в сан священика.

Свої обов’язки пресвітера святий Григорій поєднав ж життям пустельника: п’ять днів тижня проводив у безмовності і молитві, і тільки в суботу і неділю виходив до народу – звершував богослужіння і виголошував проповіді. Його проповіді часто викликали у присутніх в храмі сльози і розчулення. Однак повне відсторонення від суспільного життя святителю було невластиве. Інколи він відвідував богословські зібрання міської освіченої молоді на чолі з майбутнім патріархом Ісидором. Повертаючись якось з Константинополя, він помітив поблизу Солуні містечко Верії, зручне для усамітненого життя. Незабаром він зібрав тут невелику общину монахів – пустельників і керував нею протягом 5 років. В 1331 році святитель пішов на Афон і усамітнився у скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. В 1333 році він був призначений ігуменом Есфигменського монастиря у північній частині Святої Гори. В 1336 році святитель повернувся в скит святого Сави, де зайнявся богословськими трудами, яких не залишив вже до кінця життя.

А тим часом в 30-ті роки ХІV ст. в житті Східної Церкви назрівали події, які поставили святителя святителя Григорія в ряд найбільш визначних вселенських апологетів Православ’я і паринесли йому відомість учителя ісихазма.

Біля 1330 року в Константинополі із Калабрії приїхав вчений монах Варлаам. Автор трактатів по логіці і астрономії, умілий і розумний оратор, він отримав кафедру в столичному університеті і став тлумачити твори Дионисія Ареопагіта апофатичне богослів’я котрого було визнане рівною мірою в Східній та Західній Церкві. Невдовзі Варлаам поїхав на Афон, познайомився там з устроєм життя ісихастів і, на основі догмату про неосяжність сутності Божої, оголосив розумову молитву єретичною оманою. Подорожуючи з Афону в Солунь, Варлаам вступав у суперечки з монахами і намагався довести сотвореність Фаворського сяйва; при цьому він не соромився насміхатись розповіді ченців про молитовні прийоми і про духовне осяяння.

Святитель Григорій, на прохання афонських монахів, звернувся спочатку з усним увіщанням. Але, бачачи безуспішність подібних спроб він письмово виклав свої богословські докази. Так з’явились " Тріади в хист святих ісихастів" ( 1338 р.). До 1340 року афонські подвижники за участю святителя склали загальну відповідь на нападки Варлаама – так званий "Святогорський томос". На Константинопольському Соборі 1341 року в храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, що зосередилась на природі Фаворського світла. 27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, неприступний в Своїй Сущності, являє Себе в енергіях, які звернені до світу і доступні сприйняттю, як Фаворське світло, але є не чуттєвими і не сотвореними. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він, відданий анафемі, віддалився в Калабрію.

Але суперечки між паламитами і варламитами були далеко не закінчені. До числа прихильників Варлаама належали ученик Варлаама, болгарський монах Акиндин і Патріарх Іоанн ХІV Каліка (1341-1347 рр.); до них схилявся і Андроник ІІІ Палеолог ( 1328-1341 рр.). Акиндин виступив з рядом трактатів, в яких оголосив святителя Григорія і афонських ченців винуватцями церковних смут. Святитель написав детальне спростування домислів Акиндина. Тоді Патріарх відлучив святителя від Церкви ( 1344р.) і ув’язнив у темниці на три роки. В 1347 році, коли Іоанна ХІV на патріаршому престолі змінив Ісидор ( 1347- 1349 рр.), святитель Григорій Палама був звільнений і возведений в сан архієпископа Солунського ( Фесалонікійського). В 1351 року Влахернський Собор торжественно засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не відразу, він вимушений жити в різних місцях. В одну з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія потягом року продавали в різних містах як полоненого, але і тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.

Лише за три роки до упокоєння повернувся він в Солунь. Напередодні його переставлення йому явився у видінні святитель Іоанн Золотоустий. Зі словами: " До горніх! До горніх!" святитель Григорій Палама мирно відійшов до Бога 14 листопада 1359 року . В 1368 році він був канонізований на Константинопольському Соборі при Патріарху Філофею ( 1354-1355, 1362-1376 рр.), котрий написав житіє і службу святителю.