27-річний Микола Леонтюк – чемпіон України з вільної боротьби серед військових. Наразі працює інструктором із вільної боротьби у військовій частині в Чернівцях. До цього він дійшов завдяки спорту, яким займався із самого дитинства.
– Мені довелося багато пережити неприємного, тому спортом займався з дитинства. Сам я родом з Одеси, але в дитинстві переїхав у Чернівці. Оскільки я прийшов новенький, то було важко адаптуватися. Тому мусив вчитися постояти за себе, – каже Микола.
Після закінчення школи Микола вирішив піти в армію.
– Після закінчення школи я вирішив піти в армію. Взагалі, кожен хлопець має служити, бо армія робить із хлопчини чоловіка! Ти вчишся дисципліни, сам собі прасуєш, переш. Це має вміти робити і хлопець, – наголошує Микола.
Він каже, що саме з армії почалася серйозно його спортивна кар’єра.
– В армії я почав більш серйозно займатися боротьбою. І от якось, після виступів, мені подзвонили і запитали, чи не хочу я постійно брати участь у змаганнях. Я погодився.
Микола розповідає, що перші змагання не мали такого успіху, якого би хотілося. Та це спонукало його ще більше працювати над собою.
– Спорт гартує характер. Він допомагає мені не займатися якимись дурницями: пити, курити, тинятися десь. У спорті я стараюся не зупинятися, а йти далі й досягати поставлених цілей. Щось виходить, щось часом не виходить. Та більше все ж таки виходить (посміхається, – авт).
Микола каже, що потрібно старатися перемагати не для когось, а для себе.
– Ми маємо старатися. Адже коли ти працюєш, ти пожинаєш плоди праці, – каже хлопець.
Микола пригадує свої перші змагання, які відбувалися у 2016 році у Житомирі.
– Готувалися до них у 199-му навчальному центрі у Житомирі декілька місяців. Щодня були тренування по декілька годин.
Микола зауважує, що найбільше на змаганнях хвилювався за травми свої або суперника, адже рукопашний бій – досить небезпечний вид єдиноборств.
– У цих змаганнях беруть участь військові з усієї України. Найбільше я хвилювався, щоб не травмувати когось і щоб сам не травмувався. Перший мій бій був дуже важким. Я почав задихатися через те, що перехвилювався. Та ті емоції, які переживав, коли виграв, не передати словами, – каже Микола.
Микола також був у зоні АТО, але про це він розповідає неохоче.
"В армії навчився менше говорити і більше робити!"
Рішення стати професійним військовим до Миколи прийшло спонтанно.
– Я сидів, як от зараз із вами, і подумав: а чому б не піти на контракт? Тим паче, Збройні сили України, елітні війська – це так гарно! Збройні сили України – це служба народові. Так, може небагато платять, але це не важливо! Тут зовсім інше ставлення до всього, інші погляди на життя. Тут дисципліна. Може, ти і хочеш щось не те зробити, але цього не робиш, бо розумієш відповідальність, яка лежить на тобі.
– Я обрав службу у десантних військах. Дуже хотів саме тут служити, адже десантні війська – це сила, а також блакитні берети (посміхається, - авт). Я зрозумів, що саме таким має бути справжній чоловік. До того ж завжди у різних боях, зокрема й в АТО, десантники – перші.
Спортом Микола займався до того, як піти в армію, і це допомогло йому витримати фізичні навантаження. А от армія дала йому перспективу.
– Армія дала мені перспективу, можливість кар’єрного росту. Це мені дуже приємно, адже без росту ніяк, – каже Микола.
Завдяки змаганням та перемозі в них Миколі запропонували посаду інструктора у військовій частині у Чернівцях.
– Я взагалі-то закінчив ЧТЕІ КНТУ. За фахом я кухар, бармен, офіціант. Працював на декількох роботах, а от зараз я здобуваю вищу освіту психолога, – каже хлопець.
Потяг до психології через те, що Микола любить спілкуватися з людьми.
– Мені вдається бачити те, чого, припустимо, інші не бачать. Або ж розуміти характери людей. Це мені подобається, тому я захотів здобути саме освіту психолога, – каже.
– В армії я навчився менше говорити і більше робити! Як-то кажуть, не словом, а ділом. Тому не хочу забігати наперед, але буду робити все, аби своїх цілей досягнути, бо так має бути, – підсумовує Микола.
