12 вересня
Святителів Олександра (340), Іоана i Павла Нового, патрiархiв Константинопольських



Святителі Олександр, Іоан і Павло, Патріарх Константинопольський, жили в різний час, але всім їм довелося зіткнутися з діями єретиків, спотворювали вчення Церкви. Святий Олександр (325-340) був хорєпископом (вікарієм) при першому Патріарху Константинопольському, святителю Митрофані (315-325), і через старість заміщав його на Першому Вселенському Соборі в Нікеї проти аріан (325). Перед смертю святитель Митрофан заповідав обрати на Константинопольський престол свого вікарія. У той час Святішому Патріарху Олександру доводилося боротися з аріанами і з язичниками. Одного разу в суперечці з язичницьким філософом святитель сказав йому: "Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа наказую тобі замовкнути!", І язичник відразу став німим. Коли ж він висловив знаками визнання в омані і переконання в правоті християнського вчення, то мова повернулася до нього і він увірував у Христа з багатьма іншими філософами-язичниками. За молитвою святителя Олександра був покараний єретик Арій. Він удавано погодився вступити в спілкування з православними і імператор, святий Костянтин Великий, призначив день прийняття Арія. Всю ніч молився святитель Олександр, просячи Господа не допустити, щоб єретик вступив в спілкування з Церквою. Вранці, коли Арій урочисто йшов у церкву, оточений царськими радниками і зброєносцями, на Константиновійплощі він був вражений хворобою - нутро його розірвалося і нутрощі випали.

Святійший Патріарх Олександр, багато потрудившись, помер 98 років в 340 році. Про нього згодом згадував у похвальному слові до жителів Константинополя святитель Григорій Богослов (Назіанзин) (пам'ять 25 січня).
Святий Іоанн IV Постник, Патріарх Константинопольський (582-595), відомий в Православній Церкві як укладач Покаяного номоканона (епітімійника), який дійшов до нас у кількох різних редакціях. Але основа їх одна і та ж. Це - повчання духівникам, як приймати таємну сповідь в таємних гріхах, чи буде це гріх уже вчинений або полягає в одній тільки гріховній думці. Стародавні церковні правила говорять про способи і терміни всенародного церковного покаяння, призначуваного для явних, викритих грішників. Потрібно було ікономічно пристосувати ці правила до таємної сповіді неуліченних розкаюваних. Святитель Іоанн Постник виходив у своєму Покаяному номоканоні (або "канонар") з того, що добровільна сповідь таємних, невідомих світові, гріхів вже свідчить про готовність грішника примиритися з Богом і своєю совістю, і тому скоротив єпитимії древніх отців наполовину і більше. Зате він більш точно визначає характер покут: строгий піст, щоденне здійснення встановленого числа земних молитовних поклонів, обдаруванням милостині. Терміни єпитимії призначаються духівником.

Головна думка номоканона, складеного святим Патріархом, полягає в призначенні єпитимії не просто в міру гріхів, але в міру, доступну для тих, хто кається, і за оцінкою покаяння не по тривалості покарання, а за ступенем його переживання того, що кається, за його духовним станом. У Грецькій, а потім і в Руській Церквах правила святого Іоанна Постника шанувалися нарівні "з іншими святими правилами" і Номоканон його вважався книгою ", прийнятої всій Православною Церквою". Преподобний Никодим Святогорець включив його в грецьке керівництво для духівників (Екзомологітарій), видане перший раз в 1796 році, і в грецьку "Кормчу книгу" (Підаліон), видану їм у 1800 році.

Перший слов'янський переклад був зроблений, можливо, ще святим рівноапостольним Мефодієм, одночасно з виконаним ним перекладу "Номоканона в 50 титулів" святого Патріарха Іоанна Схоластика, наступником якого на Константинопольській кафедрі був святий Іоанн Постник. Цей найдавніший переклад зберігся на Русі в "Устюжскій Кормчій" (XIII) і був виданий у 1902 році. (Н. А Заозерскій і А З Хаханов Номоканон Іоанна Постника в його редакціях: .... Грузинській, грецькій і слов'янській М, 1902 ..).

З ХVI століття на Русі поширився Номоканон святого Іоанна Постника в іншій редакції, складеної ієромонаха - духівниками Святої Гори Афонської. У цьому виді він неодноразово видавався в Києво-Печерській Лаврі (в 1620, 1624, 1629 роках). У Москві Покаянний Номоканон видавався у вигляді додатку до Требнику: при Патріарху Іоасафі - в 1639 році, при Патріарху Йосифу- в 1651 році, при Патріархові Никоні - в 1658 році. Останнє видання з тих пір незмінно друкується при Великому Требнику. Наукове видання номоканона з паралельними грецьким та слов'янським текстами і з докладним історичним і канонічним коментарем здійснив А. С. Павлов ("Номоканон при Великому Требнику. Його історія та тексти, грецький і слов'янський, з пояснювальними і критичними примітками". М., 1897)

Святитель Павло, родом кіприянин, був поставлений Патріархом Константинопольським (780-784) за імператора-іконоборця Льва IV Хазара (775-780). Він був доброчесним і благочестивим, але боязким чоловіком. Бачачи муки, які переносили православні за святі ікони, святитель приховував своє Православ'я і спілкувався з іконоборцями. Після смерті імператора Лева він хотів відновити іконошанування, але не зміг цього виконати, так як іконоборці вже сильно зміцнилися. Святитель зрозумів, що він не в силах управляти паствою, залишив патріарший престол і таємно пішов у монастир святого Флора, де прийняв схиму. Він приніс покаяння в своєму мовчанні і спілкуванні з іконоборцями і висловився за необхідність скликання VII Вселенського Собору для засудження іконоборчої єресі. На патріарший престол, за його порадою, був обраний святитель Тарасій (784-806), що був у той час першим царським радником. Помер святитель-схимник в 784 році.