8 вересня
Мучеників Адріана і Наталії
Володимирської (Вишгородської) ікони Божої Матері

Мучеників Адріана і Наталії



Святі мученики Адріан і Наталія були чоловіком і дружиною, родом з Никомидії. Жили вони за часів правління імператора Максиміаніа (305-311рр.), який сильно переслідував християн і кров християнська лилася рікою.

Переслідувані християни, рятуючись, переховувалися в печерах скелястих гір. Імператор Максиміан, дізнавшись про це, видав наказ поганським жителям за грошову винагороду шукати християн в горах. Також вимагав жорстоко катувати тих, хто переховував сповідників Христової віри.

Одного разу гонителі донесли імператору, що недалеко від міста в одній з печер ховаються християни, які ночами моляться Богу. Максиміан послав військо, яке справді знайшло 23-х християн. Закувавши їх в залізні кайдани, повели в місто. Святих мучеників зустрічав сам імператор і наказав нещадно бити, потім завести в судову палату на допит, після чого кинути в темницю і тримати, доки не повмирають.

28-річний святий Адріан був державним службовцем в римському імперському суді в Нікомедії. Він також був імператорським охоронцем (членом преторіальної імперської гвардії). У якості охоронця він був присутній разом з імператором на суді та тортурах 23 християн в Нікомедії. Бачачи як мужньо ведуть себе християни, Адріан зацікавився вірою, за яку вони були готові прийняти мученицьку смерть.

Коли в'язні розповіли Адріану правду Христової віри, його серце загорілося любов'ю до Христа Спасителя і він сказав: “Впишіть і моє ім'я в число ув'язнених, бо я, від сьогодні, християнин і з радістю прийму смерть за Христа”.

Поганські урядовці доповіли про це Максиміану, який негайно викликав Адріана на допит і сказав: “Чи ти лишився глузду і хочеш постраждати? Викресли своє ім'я з числа ув'язнених християн іі принеси жертву богам, та благай у них прощення”. На те йові відповів Адріан: “Я не лишився розуму, а прийшов до розуму і впізнав, що віра Христова є правдива і спасительна”. Тоді Максиміан наказав закувати його в кайдани і посадити в темницю разом з усіма.

Адріан мав молоду дружину Наталію. Коли її повідомили, що чоловік став християнином і через це знаходиться у в'язниці, вона дуже зраділа, що Адріан увірував у Христа, і славила Господа, бо і сама була християнкою.

Наталія поспішила в темницю, і, зустрівши свого мужа, обцілувала його кайдани, словами втішала і укріпляла його віруі: “Блажен ти, дорогий муже мій, що увірував у Христа, бо придбав безцінне багатство. Не шкодуй за земним: ні краси, ні молодості (Адріану було тоді лише 28 років), ні багатства. Все земне - прах і тління. Богу угодна тільки віра і добрі діла, віра в Ісуса Христа - нагорода Небес”.

За порукою інших в'язнів сторожа відпустила святого Адріана з темниці повідомити дружину про день його мученицької смерті.

Свята Наталія, побачивши мужа, не хотіла впустити його, бо подумала, що муж відрікся від Христа і його відпустили. Але святий Адріан пояснив дружині, що його відпустили на кілька годин, щоб сповістити дружині дату своєї страти.

Дізнавшись правду, свята Наталія попрощалася з ним, з болем про скорі сртаждання і страту Адріана, але з радістю в серці, що він спасенний і матиме Царство Небесне у спадок, провела його до в'язниці.

Хто може описати останнє прощання мужа з дриною? Вони не плакали. Духовна радість наповнила їх серця. Муки і біль тіла були нічим перед усвідомленням вірності Господу нашому Ісусу Христу. Довіряли, бо знали Його слова: “і будуть вас ненавидіти всі за ім'я Моє; а хто витерпить до кінця, той спасеться (Мф. 10, 22).”

Через сім днів всіх в'язнів (а їх було 24) вивели на страту. Всі були страшенно знесилені муками, тому Максиміан наказав перед стратою побити тільки Адріана воловими жилами по животі. Полилася кров, живе тіло відпадало від кісток, але нестерпні муки лише додали сили - з уст і серця мученика лилася молитва. Ледь живого Адріана знову віднесли у в'язницю, а свята Наталія йшла слідом за ним. А коли імператор заборонив впускати жінок у в'язницю, щоб морально не підтримували своїх мужів, Наталія постригла волосся і, одягнувшись в чоловічий одяг, перебувала біля свого мужа.

Врешті імператор наказав важким молотом поламати кості на руках і ногах всім мученикам. Коли всі вже були замордовані і померли, то їх тіла хотіли спалити. Але піднялася страшна буря і розпалена піч, де мали спалити тіла, погасла. Більшість мучителів були вбиті блискавкою з неба.

Свята Наталія зберегла руку свого мужа святого Адріана і заховала вдома.

Тіла святих мучеників імператор таки наказав спалити, але християни вночі викупили їх і перевезли таємно до Візантії, де і захоронили.

Невдовзі після похорону мучеників, один багатий поганин хотів одружитися зі святою Наталією. Але вона, боячись, що імператор насильно видасть її заміж за поганина, вночі виїхала до Візантії, де днями і ночами молилася на могилі свого мужа.

Якось, знесилена, заснула на могилі. Уві сні побачила свого мужа, який сказав, що Бог незабаром і її закличе у вічність. Сон справдився, через декілька днів під час молитви свята Наталія тихо і спокійно відійшла до Господа.

То ж прожили в подружжі святі мученики Адріан і Наталія 1 рік, та любов їхня, вірність Богу та одне одному гідна подиву і наслідування.

Володимирської (Вишгородської) ікони Божої Матері



З найдавніших часів християнської доби Київської держави образ Вишгородської ікони Пресвятої Богородиці згадується як найславніший і найшанованіший. Пречиста Діва споконвіку вважалася покровителькою українських земель. В Україні проявилися чудотворні ікони. Однією з них є ікона Вишгородської (Володимирської) Божої Матері.

Історія свята

За благочестивими переказами, ікона Володимирської Божої Матері була написана євангелістом Лукою на дошці від столу, за яким сидів за трапезою Спаситель з Пречистою Матір'ю і праведним Йосипом Обручником. Божа Матір, побачивши цей образ, промовила:"Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя з цією іконою нехай буде".

До V століття ікона залишалася у Єрусалимі. При Феодосії Молодшому її перенесли до Константинополя, звідки у 1131 вона була надіслана на Русь як подарунок Юрію Долгорукому від Константинопольського Патріарха Луки Хрисоверха. Ікону поставили в жіночому монастирі міста Вишгорода, недалеко від Києва, де вона відразу прославилася багатьма чудесами. У 1155 син Юрія Долгорукого, св. князь Андрій Боголюбський, бажаючи мати у себе прославлену святиню, перевіз ікону на північ, до Володимира, і помістив її в спорудженому ним знаменитому Успенському соборі. З того часу ікона отримала назву Володимирська.

Ікона збереглася під час страшної пожежі 13 квітня 1185, коли згорів Володимирський собор. Подальша історія образу пов'язана вже цілком з Москвою, куди її вперше принесли в 1395 році під час навали хана Тамерлана. Завойовник з військом увійшов в межі Рязані, полонив її і направив свій шлях на Москву, спустошуючи і знищуючи все навколо.

Ікону внесли в Успенський собор Московського Кремля. Літопис повідомляє, що Тамерлан, простоявши на одному місці два тижні, раптово злякався, повернув на південь і вийшов з московських меж. Сталося велике чудо: під час хресного ходу з чудотворною іконою, що прямував з Володимира до Москви, коли незліченна кількість народу стояло на колінах по обидва боки дороги і благало: "Матір Божа, спаси землю Російську!", Тамерлану було видіння: перед його внутрішнім зором постала висока гора, з вершини якої спускалися святителі із золотими жезлами, а над ними в променистому сяйві з'явилася Велична Богоматір. Вона звеліла йому залишити межі Росії. Прокинувшись у трепеті, Тамерлан запитав про значення видіння. Йому відповіли, що це Матір Божа, велика Захисниця християн. Тоді Тамерлан віддав наказ полкам відійти назад.

На згадку про це чудесне позбавлення Русі від навали Тамерлана у день зустрічі у Москві Володимирської ікони Божої Матері 8 вересня було встановлене урочисте церковне свято Стрітення цієї ікони, а на самому місці зустрічі був споруджений храм, навколо якого пізніше розташувався Стрітенський монастир.

1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а пізніше — у Третьяковську галерею, де перебуває і зараз під назвою "Володимирська Богоматір". На її вшанування 1480 року було започатковане свято ікони Володимирської Богоматері.

Святкування Володимирської (Вишгородської) ікони Пресвятої Богородиці святкується три рази на рік: 3 червня, 6 липня, 8 вересня.