Історія закоханих Іванки і Юрія розпочалась із колядки. Обоє вони родом із села Кам’янки Глибоцького району.

Про це повідомляє кореспондент molbuk.ua

"Ми познайомились на Різдво 2014 року. Я з друзями саме колядував у подруги Іванки, а вона там була випадково у гостях, – говорить Юрій. – Не можу сказати, чому саме з нею познайомився, адже тоді навіть думки не було після першої зустрічі про щось серйозне, але на другій зустрічі таки наполіг. Наступного разу ми зустрілися в ресторані: я прийшов зі своїм друзями, а вона – із подругами".

"Потім ми з Юрою переписувались у соцмережі, телефонували один до одного, а вже на третє побачення пішли на прогулянку селом ввечері. Ми не думали тоді про щось серйозне, а просто спілкувалися", – каже Іванка.

Все перервали дзвінки з військкомату

Чоловік розповідає, що тоді, ще з першої зустрічі, він не хотів припиняти спілкуватися. "Іванка для мене, як диво. Ніби до цього часу зовсім не були знайомі, та відчувалось, що знаємо один одного дуже давно. Чомусь тоді навіть й уявити не міг, що вона стане моєю дружиною, але з кожною наступною зустріччю почуття ставили сильнішими".

"З Юрою було дуже легко спілкуватися. Є, наприклад, такі люди, з якими розмова не клеїться, а з ним мені завжди весело і комфортно. Мені дуже подобалось проводити з ним час", – додає жінка.

Після побачень пара активно продовжувала переписувалися у соцмережах та дзвонити одне одному, але все перервали дзвінки з військкомату. "Мені повідомили, що треба приїхати на полігон, і попередили, що будуть тренування. Ніби згадати все, чому навчали в армії. Сказали не брати речей, а просто з’явитись. Все що потрібно – є на місці. І я пішов", – каже Юрій.

"Коли я була на навчанні в Чернівцях, то Юра вже сідав у автобус і їхав на військові тренування. Тоді йому пообіцяли, що буде там, де служив раніше, а його відправили аж на Волинь. Ми навіть не встигли попрощатися. Я не сприймала це серйозно", – говорить Іванка.

Юрій служив у 51-й бригаді, а з Волині його відправили у Донецьку область: "Там, у зоні АТО, ми не припиняли спілкуватися. Дружина казала, що дуже сумує". "Дуже хвилювалась, коли переривався зв’язок під час обстрілів. Були моменти, коли довго не могли спілкуватися", – каже Іванка.

У зоні АТО Юрій під час одного з обстрілів отримав важке поранення: осколок від міни потрапив у голову. Чоловік у госпіталі пробув півроку. "Тоді я не відходила від нього, але знала, що видужає, і все буде добре. Після госпіталю Юра почав поступово відновлювати сили, ходити", – каже Іванка.

"Зрозумів, що Іванка – це моя доля"

Чоловік говорить, що після виписки з госпіталю, зрозумів, що Іванка – це його доля на все життя, і вирішив їй тоді зробити пропозицію руки і серця. "Все відбулося 14 березня. Я довго думав, як оригінально освідчитися коханій. Перечитав нашу переписку із соцмережі від початку. Перша зустріч тоді була також 14 березня. Вирішив, що її роздрукую. Вийшло декілька сторінок. Іванці навмисно сказав, що зустрінемось із друзями, а потім під кінець повідомив їй, що ніхто не може прийти. Іванка трохи засмутилась, що не підемо в ресторан, але все було сплановано, і ми там таки зустрілись".

"У ресторані не горіли свічки у напівтемряві, бо не хотів, щоб Іванка здогадалась. Ми звично сиділи, читали повідомлення і згадували, як все починалося. Тоді я попросив її прочитати останнє повідомлення, де і було освідчення", – розповідає Юрій.

"Я собі спокійно читала і раптом в один момент навернулись сльози на очі. Я розплакалась, навіть повідомлення до кінця дочитати не змогла. Для мене це було дуже неочікувано. Потім офіціант виніс квіти. Як зараз пам’ятаю – тридцять три червоні троянди. Відповіла, що готова стати його дружиною", – каже Іванка.

Пара відгуляла весілля наприкінці жовтня. "У нас на весіллі було близько ста п’ятдесяти людей. Багато було молоді. Запам’ятався один момент, коли весь зал плакав: ми хотіли подарувати гостям щось оригінальне, адже у нас не було виїзної церемонії. І тут я десь в Інтернеті побачила, як дякують батькам. Вирішили, що повторимо: самі склали слова. Адміністратор навіть не встигав роздавати всім серветки для сліз", – говорить Юрій.

"Перший танець ми готували довго. Я хвилювалась за Юру і не знала, як він буде себе почувати, адже йому було фізично дуже важко. Та все було добре. В один момент через погану погоду навіть зникло світло у ресторані, та гостям це не заважало веселитися", – говорить Іванка.

Подружжя скоро стане батьками. "Ще не вирішили, як назвемо нашого малюка. Варіантів є багато. Юра завжди допомагає мені у домашніх клопотах, відчуваю від нього підтримку, коли зараз її так потребую", – каже Іванка.

"Для мене кохання – це бути з людиною, яка тебе підтримувала і в горі, і в радості", – додає Юрій.

"Це приймати людину такою, якою вона є, з усіма недоліками", – каже Іванка.

"У майбутньому плануємо щонайменше двоє дітей, а головне, щоб все було добре", – каже Юрій.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram