27 квітня за православним календарем - Святителя Мартина

27 квітня, п'ятниця

Святителя Мартина, сповідника, папи Римського



Багатьом відомо про мученицьку кончину в Криму наприкінці I ст. святого Климента, Римського папи.

Менше відомо, що за п’ять з половиною віків по тому ця земля була освячена смертю ще одного римського архієрея – Мартина I.

Народився він в італійському місті Тоді у сім’ї священика, рано покинув батьківське обійстя і в Римі був висвячений на диякона. Тодішній папа Теодор I помітив його здібності й розум і послав до Царгорода зі складним дипломатичним завданням: контролювати усунення з престолу патріарха Пірра. Справа в тім, що тоді, у VII столітті, в Християнстві точилася гостра боротьба між православними та монофелітами, які хоч і визнавали, що Ісус Христос має Божественну й людську природу, але заперечували, що Він має і дві волі (вважали, що Син Божий має лише одну волю – Божественну).

Монофелітами були в той час і царгородські патріархи, і візантійські імператори, а Рим перебував під їхньою владою. Коли папа Теодор помер, на його місце було обрано Мартина, на той час іще навіть не єпископа, таким високим був його авторитет. Щойно він зайняв престол римського архієрея – відразу, 649-го року скликав синод єпископів у Латерані, який осудив монофелітські помилки. Це все сталося без згоди імператора-єретика, який спершу намагався схилити папу до монофелітства, а згодом наказав убити його. Проте імператорський намісник у Равенні, який намагався здійснити цей вирок, раптом осліп.

Наступного разу імператор Констант II послав до Рима воїнів, і ті викрали Мартина. Хворого папу цілий рік тримали на безлюдному острові, а 654 року перевели до столичної в’язниці. Там його було засуджено до страти, яку замінили довічним засланням у Крим на сумнозвісні корсунські каменоломні (тепер це околиця Севастополя). У Криму тоді лютував голод, але не це найбільше пригнічувало папу, а відступництво й байдужість усіх тих, хто міг би поліпшити його становище, проте хутко забув свого архієрея, брата і друга.

Помер ісповідник од виснаження 16 вересня 655 року; згодом його мощі перевезли до Рима, в церкву Сан-Мартіно. А монофелітство, в боротьбі з яким загинув святий Мартин, 680-го року було засуджено на VI Вселенському соборі. Тож нині всі правовірні християни возносять прохання: "Святий Мартине Сповіднику, моли Бога за нас!"

Вiленської iкони Божої Матерi



Історія Віленської ікони Божої Матері і її пропажа

Протягом довгих років Віленська ікона Божої Матері була родовою святинею грецьких імператорів в Константинополі. Вважається, що вона була написана в той час, коли по землі ходив Ісус Христос, коли була жива Божа Матір. У Константинополь, за переказами, вона потрапила з Палестини, що і відбилося на її назві - "Цареградська", або "Єрусалимська".

За найбільш поширеною версією, в 1472 році ікону привезла в Москву царівна Софія Палеолог, що стала дружиною великого князя Московського Івана III.

Існує також версія, що не знаходить широкої підтримки, що ікона перейшла до великого князя Московському від князів Галицьких, які отримали колись її в дар від візантійських імператорів.

У 1495 році великий князь благословив цією іконою свою доньку Олену при видачі її заміж за великого князя Литовського Олександра. На честь перенесення ікони у Вільно встановлено святкування 28 лютого (15 лютого за старим стилем).

Після смерті Олени ікону помістили над її гробницею в Пречистенському соборі у Вільні. Після укладення Берестейської унії ікона перейшла до уніатів. Згодом ікону перенесли в Віленський Свято-Троїцький монастир.

Двічі російські царі намагалися повернути собі ікону: перший раз в 1569 році під час Лівонської війни, коли за повернення ікони було обіцяно відпустити 50 бранців. Другий раз в 1655 році після взяття Вільно військами Олексія Михайловича, коли за наказом царя намагалися знайти ікону, але вона вже була вивезена в монастир Кенігсберга.

Під час Першої світової війни багато святинь були евакуйовані з прифронтової лінії, в тому числі і Віленська ікона. Її разом з мощами Віленських мучеників в 1915 році привезли в Донський монастир, і після цього її подальша доля невідома.

У храмі в Вільнюсі зараз знаходиться точний список з ікони.

Чим допомагає Віленська ікона Божої Матері

Віленська ікона Божої Матері має велике значення для всіх православних.

Зазвичай до неї підносять молитву і прохання, щоб полегшити або зцілити свої недуги як духовні, так і тілесні. Саме цими зціленнями і прославлений цей образ. Про це і йдеться в молитві-зверненні до Божої Матері перед цією іконою.

Також просять про захист від різних напастей, про позбавлення від гріхів, про захист від ворогів різних.

Існує особлива молитва, за допомогою якої можна звертатися до ікони, але до неї немає окремого акафісту, тропаря і кондака.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram