Ігор Гвоздовський – кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту фізики Національної академії наук України.
"Спав біля приладу"
– Любов до фізики-оптики та фотографування прищепив мені батько, якого вже немає. Він теж був фізиком-оптиком, – розповідає пан Ігор. – У нашій родині ціла династія фізиків-оптиків, яку я продовжив. Ще навчаючись на інженерно-технічному факультеті Чернівецького університету, почав займатися наукою.
Тодішній завідувач кафедри оптики та спектроскопії Богдан Ніцович порадив мені писати дипломну роботу в київському Інституті фізики. Після закінчення університету в 1998 році я залишився тут працювати. Моя робота була пов’язана з дослідженням ультрафіолетового випромінювання та особливих молекул, що знаходяться в шкірі людини. Потім мені підкинули ще одне цікаве завдання – потрібно було придумати індикатор на рідких кристалах, чутливий до ультрафіолетової радіації. Ці дослідження допомогли мені потрапити в Антарктиду.
Науковець двічі бував у Антарктиді по 14 місяців. "Ще студентом я захопився Карпатами, почав ходити в гори. Якось креслив для курсової і слухав радіо "Промінь". Розповідали, що восьмеро українців поїхали в Антарктиду. Подумав тоді, як їм пощастило і що я там ніколи не буду. А через вісім років сам поїхав у Антарктиду, – сміється пан Ігор. – Вперше прибув туди 2003 року. Нас готували, наче космонавтів. Створили команду з 20 осіб. П’ятеро відсіяли під час випробувань. Тривалий період ми перебували у закритій зоні. Тут усі умови були наближені до антарктичної станції. За нами спостерігав психолог, проводили різні тести, ми пройшли перевірку на детекторі брехні. Я був наймолодший – 26 років. Летіли літаком до Аргентини, а далі пливли на військовому кораблі".
Українська антарктична станція "Академік Вернадський" знаходиться на невеличкому острові Галіндез площею один квадратний кілометр. Половину території займає льодовик. Раніше це була британська станція "Фарадей", яку британці передали українцям.
– Умови проживання на станції були дуже комфортними, – запевнив науковець. – Кімната нагадує купе потягу зі всіма зручностями. Але я проживав у лабораторії – спав на ліжку біля приладу. Кожен член команди виконував якесь завдання. Я вимірював товщину озонового шару. На станції є їдальня і відомий на всю Антарктиду бар "Фарадей". Із нами приїхав кухар, який готував їжу шість днів на тиждень. Це єдина людина, в якої був вихідний. Інші працювали без вихідних. По черзі чергували вдень та вночі, стежили за порядком на станції, прибирали. Тут дуже шикарна бібліотека, яку постійно поповнюють. Я теж привіз із собою кілька книг. Британці залишили величезну колекцію вінілових платівок. Є навіть з автографами "Бітлз". Коли виходили за межі станції, то на спеціальній дошці писали, куди пішов, на скільки часу, коли повернешся. Обов’язково брали рацію. Середня річна температура на станції – 20-25 градусів морозу. За мого перебування були два мінусові рекорди – 42 і 46 градуси. При цьому дуже висока вологість, постійно дме вітер – до 40 метрів за секунду.
Коли чергові виходили, то прив’язувалися мотузками, бо можна було полетіти.
"Із британцями грали у дартс на пиво"
Зимівники грали у футбол на майданчику біля станції. І навіть влаштували першу за всю історію антарктичних експедицій гру в хокей. "Самі зробили примітивні ключки, замість шайби вирізали шматок гумової труби, – усміхається пан Ігор. – Наш радист повідомив на всю Антарктиду, що на "Академіка Вернадського" нині грали в хокей. Нас вітали всі станції. А з британцями ми грали у дартс на пиво. Скажімо, я кидав дротик на своїй станції, а Джон – на своїй. Радисти передавали результати. Все відбувалося чесно, за правилами. Коли ми вигравали, то отримували ящик пива для команди".
Товщину озонового шару вимірювали за допомогою спектрофотометра. "Мені вдалося попрацювати на двох спектрофотометрах, які залишили британці, – похвалився науковець. – Один із них – справжня легенда, бо на ньому відкрили озонову діру в 1985 році. Коли я був в Антарктиді в 2003-2004 роках, то озонова діра була за площею, як уся Антарктида, плюс Північна та Південна Америка. А коли приїхав вдруге через п’ять років, то не впізнав острів. Снігу зовсім не було – тільки багато каміння. Це свідчить про те, що температура на планеті підвищується, тануть сніги і льодовики. Цього разу озонова діра була значно меншою за розмірами. Здавалося, що вона дихає і закривається. Це позитивна динаміка".
Ігор привіз із собою в Антарктиду чотири плівкові фотоапарати, один цифровий і відеокамеру. Коли випадала вільна хвилина, біг фотографувати та знімати. "Біля станції було поселення тюленів, – розповідає. – А морські котики облюбували собі місце біля магнітної лабораторії. Якось черговий йшов туди вночі по стежці, то вони напали на нього і покусали. Дуже цікаві пінгвіни. Якщо бачать когось вищого за себе, то сприймають його як ворога і накидаються. Коли я фотографував їх, то присідав або лягав і повз по-пластунськи. Бувало, йдеш на лижах, а назустріч тобі біжить маленький пінгвінчик. Вдалося мені сфотографувати і морського леопарда. Це дуже страшний хижий звір, який важить до півтонни. Під час першої моєї експедиції він затягнув під воду британську дослідницю – і вона загинула".
Ігор зізнався, що захворів Антарктидою і щодня згадує про неї. "Хоча серед білих снігів не вистачало зеленого кольору. Коли зійшов сніг і я побачив травичку, то ледь не заплакав від щастя, – чоловік замовкає на хвилину. – Щоби не сумувати за рідними, чітко розподілив робочий день: малював, фотографував, читав, займався наукою. Під кінець зимівлі ми мріли про цибулю. До острова часто причалювали кораблі різних країн. І на одному нам привезли шість мішків цибулі. Ми їли її, як яблука (сміється, – авт.).
В Антарктиді я зрозумів, яка прекрасна наша планета і природа, а ми її не бережемо, нищимо. Там відходиш від усіх буденних проблем, відчуваєш такий спокій, таку гармонію. А коли повертаєшся сюди, все здається незрозумілим. Я дуже хотів би знову поїхати в Антарктиду. Вона залишилася в моєму серці назавжди…"
Нагадаємо, Ігор Гвоздовський відкрив виставку своїх фото з Антарктиди.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram