Правду кажуть, що ми живемо у не простий і динамічний час, коли кожна наступна подія невблаганно витісняє котрусь із попередніх. Але одну з подій, що відіграла непересічну роль у житті Чернівців, забувати точно не планую.

Так званий "книжковий протест" п`ять років тому, по суті, став передвісником і репетицією чернівецького Майдану та штурму обласної ради 24 січня 2014 року. Саме у Чернівцях ще до "мовного майдану" у Києві та задовго до відомих подій у с. Врадіївка Миколаївської області розпочалась одна з перших і чи найбільш вдалих протестних акцій у державі з часу зміни влади у 2010-му. Рішення обласних можновладців, котрі раптово вирішили взятися за реорганізацію книжкових магазинів ("Букініст", "Технічна книга", "Художня книга", Лучаферул", "Здоров`я", "Каменяр") із привабливим розташуванням у центрі міста викликало тоді значний резонанс. Не без приємності констатую, що мені також поталанило тоді докласти зусиль для того, щоби питання чернівецьких книгарень набуло ще більшого розголосу та вийшло на новий рівень. Разом із тим, це досягнення стосується також і десятків інших активних чернівчан, для яких доля міста не є порожніми словами.

Тогочасні події у Чернівцях були наслідком цілеспрямованого наступу культу невігластва на культуру та на все інтелектуальне, котру провадила тоді влада по всій країні. Проте, наважившись взятись за чернівецькі книгарні її представники в області програли заздалегідь, скоївши низку стратегічних помилок. Адже, по-перше, вони зазіхнули на книгу, котра для більшості людей є не лише символом знань, але й від дитинства символом чогось особистого. По-друге, директори книгарень - представниці жіночої статі, і тиск влади на них автоматично забезпечував першим значну підтримку людей. Ну і, по-третє, місцеві можновладці були переконані, що жителі толерантного "краю, у якому варто жити", також толерантно та спокійно проковтнуть будь-яке рішення. Але не судилося.



Відтак, дії влади тоді спровокували те, що напередодні безпосередньо самого травневого мітингу 2012 року я у коментарі для порталу Buknews назвав "Інформаційним В`єтнамом", у котрому влада ризикує зазнати поразки "не лише в інформаційній, але і у моральній площині". Зрештою, саме так і сталося. Книжковому протесту вдалося тоді запустити вірус, котрий пізніше вже остаточно добив залишки довіри до тогочасних керівників краю. У приватних розмовах вони впевнено стверджували, що "влада зараз сильна, як ніколи". Щоправда, вже у січні 2014-го ця сама влада під вигуки "вдячності" безсило тікала від буковинців. І саме "книжковий протест" був тією подією, що заклала підвалини цього.

Керівництво області планувало вже звичним для себе чином тихо проштовхнути реорганізацію книгарень. Стало очевидним, що саме відкритість є тим, що у цьому питанні вони побоюються чи найбільше. Тому мовчання влади ми вміло використовували для заповнення інформаційного вакууму. Разом із тим, ми спробували перевести питання у публічну площину. З цією метою мною було запропоновано провести телевізійні дебати між представниками книгарень і владою, на які, зрештою, погодився телевізійний канал ТВА. З боку директорів книгарень мала виступити Марина Лібанова, директор книгарні "Букініст". З боку влади очікувалась участь Г. Галиця як заступника тодішнього губернатора Михайла Папієва та безпосереднього куратора справи щодо реорганізації. Як і передбачалось, представником влади запрошення було проігноровано, тим самим остаточно не залишивши нам іншого виходу, окрім як перейти до активних протестів.



Склалося стійке враження, що для буковинських очільників справа книгарень перетворилася на питання принципу. Бо інакше ніяк не можливо пояснити її тодішню недолугість, недалекоглядність та неймовірну твердолобість. Проте, на нахабність влади ми гідно відповідали згуртованістю та креативністю. Тоді, коли вона виштовхувала журналістів із владних приміщень, ми навпаки привертали їхню увагу цікавими перформансами з читанням віршів біля книжкових магазинів. Там, де вона з нудним обличчям стверджувала про сумнівні переваги реорганізації книгарень, ми організовували всеукраїнський конкурс карикатур на цю тему. Тоді, коли вони ховались від нас у будівлі з левами, ми очікували на них, сидячи з книжками у руках на східцях облдержадміністрації.

Поступово нам вдавалося нав`язувати свій порядок денний та здобувати все більше прихильників. Щоразу більше відомих письменників, художників і журналістів вступались за книгарні. Загальнонаціональні телеканали знімали сюжети, а ситуацією з книгарнями все більш активно цікавились у стінах Верховної Ради України. Це все, у свою чергу, змушувало керівників області поступово вилазити зі звичної для себе мушлі непублічності та намагатися доводити, що реорганізація, як вони стверджували, "буде краще для всіх". Проте, ці поодинокі вилазки та коментарі влади вчергове доводили її недалекість і неготовність до публічних дискусій.



Таким чином, до травневого мітингу нам вдалося створити чимало інформаційних приводів і здобути прихильність громади міста. Про це свідчили і кілька сотень учасників мітингу перед облдержадміністрацією, що для Чернівців у робочий день було значним досягненням. Вони тримали у руках не партійну символіку, а книги та плакати. У проміжках між виступами учасників мітингу та піснями соліста гурту "Тінь Сонця" Сергія Василюка за допомогою стукання книг ми створювали не лише звуковий, але і моральний тиск на можновладців, пік якого мав припати на день голосування депутатами обласної ради.

Саме під час травневого мітингу перед обладержадміністрацією багато хто з чернівчан побачив, що вони є не одними та мають чимало однодумців. З такою самою думкою більшість з них вже через півтора роки виходили на Центральну площу міста, вимагаючи змін.

Особисто для мене "книжковий протест" є перемогою. Навіть не так. Для мене він перебуває поза заїждженими категоріями "зрада" та "перемога". Це не лише спогади, але і нагадування того, що завжди варто боротися та не опускати руки. Особливо, коли це стосується міста, у якому ти народився та країни, у якій виріс. Адже, як мовив Блаженніший Любомир Гузар, те, якою буде Україна, залежить від кожного з нас. А стати їй належить саме такою, якою ми її зробимо. Тому, не знаю як ви, а я до роботи.

Максим КИЯК

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram