У приміщенні старого млина в селі Панка на Сторожинеччині, розташованого між місцевою школою і річкою Сірет, місяць тому відкрили справжню італійську піцерію.

Зайшовши в невелику будівлю, одразу за барною стійкою побачила отвір печі та усміхненого чоловіка середніх літ, який заговорив жвавою італійською до жінки-білявки, що саме розкладала начинку на тісто. Італійця Вінченцо Манчіонеллі в буковинське село привело кохання – дружина Лариса, родом із Панки.

Виїхати з рідного села на заробітки до Італії Ларису Берчук змусило життя. За кордоном жінка знайшла не лише роботу, але й кохання.



"Хотілося побудувати своє життя і життя своїй дитині. Приїхавши в Італію, Вінченцо (чоловік Лариси, - авт.) взяв мене до себе на фірму секретаркою. Так ми познайомилися, зійшлися характерами і закохалися, – розповідає пані Лариса. – Так як я будувала будинок тут, в Україні, хотіла, щоби він зробив мені таке опалення, як роблять в Італії. Він приїхав сюди, і йому дуже сподобалося".

Жінка пригадує: тоді, у 2005 році, в Італії була криза. Були труднощі з бізнесом, через що чоловік вирішив власну справу продовжити на Батьківщині дружини: займався встановленням сантехніки, робив опалення в Панці, Сторожинці та Чернівцях. Але і з цією роботою не склалося.

"Тоді ми купили млин, який саме продавався. Захотіли займатися борошном. Вінченцо налагодив все за європейськими стандартами", – каже пані Лариса.

"Млин взагалі був мертвий. Одна машина, а більше нічого не працювало", – додає Вінченцо, поміж італійських слів вставляючи деякі українські.

"Та кажи українською, ти ж знаєш!" – звертається до нього дружина, після чого обоє починають сміятися.

"Як побачили, що в нас виходить хороше біле борошно, подумали зробити тут добудову на майбутню піцерію, щоб могли приходити мами з дітьми, молодь. У селі немає де відпочити людям, де зібратися і випити кави. Зробили документи і розпочали будувати", - продовжує Лариса.

"Помалу, помалу все зробив я", – додає італієць гарною українською мовою.

Піцерію назвали "Маргарита" – на честь Ларисиної доньки Рити. З аналогічною назвою пропонують й одну зі своїх піц, яку дуже полюбляють.



Продукти для начинки замовляють з Італії, звідти привезли і всю техніку. Тісто роблять з того борошна, що виготовляють на своєму млині. У планах, за словами Лариси, вирощувати свою пшеницю і зелень, яку на сьогодні вона ніде не знайшла у продажу.

Заходять відвідувачі, господарі йдуть виконувати замовлення: працюють на кухні самі. Допомагає їм сестра Лариси, та дівчина, яку найняли офіціанткою.

Розмову продовжуємо, не відриваючи їх від роботи – за барною стійкою, яка розділяє кухню та основний зал. Своєю відкритою кухнею господарі пишаються. Кажуть, людям цікаво подивитися на процес приготування. І Лариса, і Вінченцо навчалися на піцайоло в Італії, тож цікавлюся секретами справжньої італійської піци.



"Для тіста – лише борошно, вода і дріжджі. Справжню піцу тільки руками треба розкладати, надавати форму тісту руками, – пояснює італієць. – Ми намагалися розкатувати, але вона не така, як треба, виходить. Некрасива (сміється, - авт.). Тож секрет – отут, – показує Вінченцо руки, – і отут, – показує на серце".

Він по черзі орудує спеціальними лопатами: однією, дерев`яною, закладає піцу в піч, іншою, круглою і з дірками, прокручує піцу всередині. Як він пояснив, саме остання виконує основну роль – дає рівномірно пропектися тісту і не підгоріти.



Піч – ще одна гордість сім’ї: діаметром 180 сантиметрів, одночасно вміщує десять піц. Її Вінченцо будував за італійськими зразками і своїми руками.

Ароматну і рум’яну піцу господар дістає майже миттєво. "Для приготування треба всього 90 секунд, – пояснює Вінченцо. – Температура в печі – 400-420 градусів".

До такої температури підігрівають щоранку: вночі тримають на позначці 300 градусів.



"Робота є на весь день. Хоча людей до обіду менше: в селі люди зайняті від ранку. Більше – ближче до вечора, після роботи заходять. Беруть додому, щоб вечерю не готувати, – каже Лариса. – Багато з Чернівців заїжджають, коли їдуть на Мигово. Зараз нам виготовляють рекламу, щоб покласти вказівник біля траси".

"Мені не треба багато грошей, тому не хочу сильно розширюватись, – говорить Вінченцо. – Ця піцерія – на кшталт багатьох італійських: невелика, затишна, де готують тільки піцу, швидко, не як в ресторані".

Середня ціна справжньої італійської піци – від 50 до 75 гривень.

Марина КАВКАЛО

Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook