Чернівецький школяр з інвалідністю доглядає за паралізованою мамою

Ще малого чернівчанина Олександра Прокопчука з мамою збив на зупинці машиною військовий. Вони обоє вижили, але хлопець може ходити лише з допомогою милиць. А потім трапилася ще одна біда – у жінки стався інсульт і її паралізувало. Вже тривалий час нею опікується син-одинадцятикласник, який мріє підняти маму на ноги.

- Я переконався, що в світі є багато добрих людей. Нам добудували ще одну кімнату, зробили євроремонт, провели до будинку газ, воду, централізовану каналізацію, встановили автономне опалення, облаштували ванну і туалет, який раніше був на вулиці – показує Саша. – Тепер у нас тепло, мені не треба рубати дрова, палити пічку, носити воду з криниці. У мене є окрема кімната, бо раніше я спав в одній із мамою. А нові меблі на кухню я придбав за гроші, які наскладав. Нам дуже допомогли депутат міської ради Василь Осачук і його друзі. Ще один депутат міськради Юрій Бурега уладнав справу з приватизацією земельної ділянки. Є дві чернівецькі родини, які не хочуть, аби я називав їхні прізвища. Вони дуже перейнялися моєю долею і теж багато зробили для нас із мамою. Товариство Червоного Христа подарувало пральну машинку і ортопедичний матрац. Я вдячний за допомогу всім своїм друзям, знайомим, сусідам, віруючій громаді.

– Нам із мамою довелося багато пережити, – зітхає Саша. – Коли мені було п’ять років, ми їхали вранці з нею в садок і чекали на зупинці на маршрутку. На нас наїхав прапорщик "уазиком". Мама прикрила мене собою. У неї були переломи хребта та ребер, струс мозку. У мене пошкоджені внутрішні органи, зламана нога. Якби лікарі одразу після аварії поставили ногу на витяжку, то я міг би ходити. А так вона у мене неправильно зрослася, стала набагато коротшою, і я можу ходити лише на милицях. Мене повинні були відвідувати учителі вдома. Але мама хотіла, аби я навчався разом із дітьми. Тому я з першого класу почав ходити до школи на милицях. Спочатку мене водила мама. Потім я навчився їздити на велосипеді, який мені подарували. Але хтось вкрав його вночі. Тепер мене підвозить на машині сусід. Але я дуже хотів би мати велосипед і їздити на ньому.

Четвертого лютого Олександрові виповниться 18 років. Привітати його прийдуть друзі, улюблені вчителі, мамині подруги, сусіди.

"Я поставив перед собою мету – ніколи не здаватися і завжди залишатися людиною, бо мене так вчила мама, – запевняє Саша. – Спочатку вона піднімала мене на ноги, а тепер я повинен підняти її. Це мій обов’язок. Тому навіть не думаю, що стомився чи не можу. Адже, крім мами, у мене нікого немає. Сподіваюся, що вилікую її, і вона ходитиме. А ще мрію стати журналістом. Цього року закінчую школу, ходжу на додаткові заняття з профільних предметів, готуюся до вступу в університет. Хочу, аби мама пишалася мною".

Для тих, хто хоче допомогти Олександрові Прокопчуку та його мамі, повідомляємо номер мобільного телефону хлопця: (095) 6764361.

Номер картки ПриватБанку, на яку можна надсилати кошти: 5168 7572 0109 9183 (Прокопчук Світлана Іванівна).
Матеріал про Олександра Прокопчука вміщено у номері "Молодого буковинця" від 26 січня.

Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook