Від початку війни двоє чернівецьких волонтерів – Василь Назарко та Ігор Гостюк – допомагають бійцям АТО. Спочатку везли одяг, взуття, засоби гігієни, продукти. Пізніше почали привозити з зони АТО понівечені під час обстрілів автомобілі, ремонтувати їх і віддавати назад на передову.
Автобус із бійцями потрапив під мінометний обстрілДвір, який Ігор Гостюк колись придбав і обладнав для свого бізнесу, тепер наполовину відведено для ремонту автомобілів. Зараз у нього на ремонті 11 машин. Ще дев’ять автомобілів, уже відремонтованих, чоловік передав бійцям. Частину пан Ігор пороздавав для ремонту "по людях". Зараз у дворі підприємця є "Жигулі", реанімобіль та автобус. Автобус справляє моторошне враження. Він із вісьмома бійцями, які їхали на передову, потрапив під мінометний обстріл. З усіх боків обстріляний наскрізь, скло розбите… За словами пана Ігоря, для того, щоби його пофарбувати і вставити скло, потрібно 13 тисяч гривень. Поки що зібрали лише шість тисяч.
Щодо реанімобіля, то це особливий транспорт: ним перевозили загиблих.
– Реанімобіль привезений із Пісків Донецької області, – розповідає Ігор Гостюк. – Ми капітально відремонтували двигун, замінили повністю всю ходову, чотири колеса і два акумулятори. Ця машина перевезла понад 50 "двохсотих" Україною. Тобто 50 тіл наших побратимів. Тому в цей автомобіль ми вкладали не тільки великі кошти, а й душу. Підприємці зі Сторожинця зробили двигун, ходову. Директор Калинівського ринку надав чотири нові колеса та два акумулятори. Та в останні дні щось трапилося з електронікою: то працює, то глухне. Знайдемо електрика, проведемо діагностику…
Також уже майже відремонтовані "Жигулі". Автомобіль, який був у віданні облради, вже багато років стояв без діла як транспорт, який від’їздив своє. Волонтери попросили віддати "металобрухт" їм. Його довелося повністю перебрати. Здійснили капітальний ремонт двигуна, поварили все, "перевзули", встановили новий акумулятор. Це обійшлося в сім тисяч гривень.
"Від страху перекусив золотий хрестик зубами"Цікава історія цих двох чоловіків про те, як вони стали волонтерами. Василь НАЗАРКО був на постійному місці проживання в Італії. Та коли почався Майдан, приїхав і відтоді так і залишився в Україні.
– Як приїхав на Майдан, так і не повернувся до Італії, – розповідає В. Назарко. – Залишив там роботу… Почалося волонтерство. Придбав авто спеціально для того, щоб їздити на в АТО… Ще два свої автомобілі віддав туди.
Ігор Гостюк мав бізнес, пов’язаний з автосклом. Та війна змінила все…
– Якби мені кілька років тому хтось сказав: чоловіче, ти знищиш свій бізнес, вивезеш з хати всі заощадження на Схід, далі будеш туди рватися і доб’єш свою машину і здоров’я до ручки, я би сказав: "Хлопці, ви що, чокнуті? Я ж не геть дурний! Мені ж є куди гроші витрачати", – каже пан Ігор. – Та так склалося, що два з половиною роки в Україні війна. У такий час сидіти вдома і казати: "я патріот" і при цьому нічого не робити – це не моє. Якщо не взяли на фронт – значить, ми звідси повинні допомагати всім для того, щоби зберегти життя хлопцям і зробити їм умови, щоби вони могли вижити: нагодувати, одягнути, взути. Я відвожу їм автомобілі максимально близько до передової – наскільки дозволяє безпека. Є дорога і один-два під’їзди на передовій, і всі прострілюються. І ти щоразу граєш у лотерею. Тут важлива швидкість. У нас на фронті це називається "вийшов на крейсерську швидкість". Чим швидше їдеш, тим більша ймовірність, що не потрапиш під обстріл. По гравійній дорозі там їду зі швидкістю 120-140 кілометрів на годину. У мене вже тричі двигун відпадав. Загалом їздив в АТО вже 73 рази. Чи страшно? Ну… раніше у мене був золотий ланцюжок із хрестиком. Хрестик перекусив зубами. Від страху. Але молюся Богу, і він мене оберігає… А в деяких істерика буває. У 2014 році взяв із собою в Дебальцево одного чоловіка, який дуже хотів подивитися, "що там робиться на Сході". То над нами як почали "гради" літати, він у вікно викидався, на кермо стрибав. Після цього я сказав: "Ну їх, цих туристів". Це війна.
Ігор Гостюк зізнається: усі кошти, які заробляє, витрачає на допомогу бійцям. Тож годує сім’ю фактично дружина Анжела, яка шиє чохли для автомобільних сидінь. Дружина щоразу молиться, коли чоловік їде на Схід. А 12-річний син Дмитро запитує маму, чи тато повернеться. На що жінка, не задумуючись, відповідає: "Обов’язково".
– Мені часто кажуть: от як ти так міг, бізнес втратив… Але, знаєте, це все дурня, – розмірковує Ігор Гостюк. – Я значно більше знайшов. Ми з побратимами зустрічаємося, радіємо один одному. Люди, які побачили горе, пройшли війну, мають зовсім інші погляди на все. Насправді українці – гарна нація. Але у нас є така улюблена приказка: "Моя хата скраю, нічого не знаю". Оце наша основна біда. Немає згуртованості. Нам треба зібратися дружно і допомогти хлопцям. Ви подивіться, як Грузія вчинила, хоча вона завбільшки, як наша Західна Україна. За два дні 12 російських літаків вони збили нашою технікою. У них ситуація яка була: чоловіки всі – до одного – зібралися і пішли. "Твой жена будєт стірать, мой жена будєт носкі шить, а твая тьоща будєт с моімі дєтьмі сідєть", – так вони між собою вирішили. А у нас… Ви виїжджаєте з АТО в Харків, Дніпропетровськ – все, наче з одного світу переїжджаєте в інший. Зайдіть у ресторани на нашій вулиці О. Кобилянської. У нас кожен – патріот. І в кожного в машині прапорець. А тим часом підходиш до бізнесмена, просиш "допоможи, будь ласка, важко, треба авто відремонтувати". І чуєш відповідь: "Ну, я ж минулого року давав 50 гривень". Та все ж, знаєте, навіть у цій війні є дуже багато плюсів. Люди нарешті починають ставати людьми…
8-09-2016, 10:23
0
2 890
