Для свого винаходу 49-річний Володимир Руденко використав деталі з велосипеда, мотоцикла, трактора, фури. Корпус зробив із покрівельної бляхи та будівельної решітки, а тент – із трубок і тканини. На своєму авто з педалями може розвинути швидкість до 50 кілометрів за годину.
Свій одномісний веломобіль Володимир робив майже півроку.
"Трохи фантазії, трохи вміння – і вийшло щось таке незвичайне. Креслення робив сам. Отож другої такої машини немає більше ні в кого. Навіть в Інтернеті не бачив подібної, – запевнив винахідник. – Рухається веломобіль за допомогою велосипедних педалей, які треба крутити. Я подумав, що треба заховати ноги, тому вирішив зробити корпус. Виготовив його зі звичайної покрівельної бляхи, будівельної решітки та пластикового органічного скла. Прикріпив дзеркальце від мотоцикла, яке знайшов на базарі. А цей клаксон від фури. Попереджаю водіїв, що переганятиму їх (натискає на клаксон і сміється, – авт.). Три колеса взяв від звичайного велосипеда, фари – від трактора. Аби заховатися від дощу, зробив тент із трубок і тканини, які купив на базарі. Сидіння виготовив із шкірозамінника.
Володимир показує, що крутити педалі його веломобіля можна напівлежачи.
"Ноги так не стомлюються, як під час їзди на звичайному велосипеді, – каже. – Оскільки це габаритний транспорт, то я зробив панель із кнопками включення фар, підфарників, поворотів, "аварійки". Вона працює на акумуляторній батарейці. Для управління є навіть кермо, як в автомобілі, тільки напівкругле, що кріпиться під сидінням. Можу їхати зі швидкістю 20-50 кілометрів за годину".
Веломобіль обійшовся винахідникові недешево – приблизно в 20 тисяч гривень.
"Мені не шкода потрачених грошей, бо це приносить мені радість. Дружині веломобіль також подобається. Вона посиділа в ньому, але не їхала, бо не дістає ногами до педалей, – усміхається Володимир. – Їздитиму веломобілем на роботу, на базар за продуктами, у вихідні мандруватиму Буковиною. Якщо прикріпити причіп, то можна буде возити великі вантажі. Надалі хочу поставити електромотор, аби авто швидше їхало і не треба було крутити педалі. Тоді можна буде здійснювати далекі подорожі. До мене підходили люди і запитували, чи не можу виготовити такий веломобіль для них. Я змушений був відмовитися, бо мені немає де працювати. Ні власної майстерні, ні гаража не маю, роблю все у підвалі. Там навіть тримаю веломобіль, який доводиться виносити вдвох, бо він важить понад 50 кілограмів. Якби була своя майстерня, то міг би робити різні цікаві речі, навіть на замовлення".
Публікацію про чернівецького винахідника Володимира Руденка читайте у четверговому номері "МБ".
Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
