Дарія Величко із села Круглик на Хотинщині прийняла присягу в Збройних Силах України.

Зараз Дарія проходить навчання у військовому центрі у Старичах на Львівщині. Ми зв’язалися з нею по телефону.

– Це була моя давня мрія – служити в армії. Ще зі школи мені дуже подобалася військова форма, – запевнила дівчина. – Намагалася піти до армії ще до початку війни. Та мені відмовили, сказали, що не беруть на строкову службу 18-річних. Після закінчення Ставчанського професійного ліцею знову спробувала. І цього разу вийшло. Хоча батьки були категорично проти, лякали нинішніми подіями . Та нічого їм не сказавши, я пройшла медичну комісію. Потім вдома повідомила: "Я цілком здорова, і мене беруть в армію". Рідні зрозуміли, що вже нічого не вдіють. На полігоні я остаточно переконалася, що це моє. Разом зі мною проходять навчання ще 90 дівчат із усієї України. Деякі навіть молодші від мене. Ми виконуємо все не гірше від чоловіків. Я навчилася стріляти з автомата Калашникова і потрапляти у ціль. Виходить непогано. Ще ми лягали під танки, які проїжджали над нами. Страшно не було. Щоби стати справжнім бійцем, потрібно пройти через всі армійські труднощі. Це мене не лякає, навпаки – подобається. Нас навчають надавати першу медичну допомогу на полі бою. Ще я знаю різні прийоми і можу захиститися від нападників навіть на вулиці.

Минулої суботи юна буковинка вже склала присягу на вірність народові України. "Коли промовляла слова присяги, відчувала незвичайне хвилювання – аж сльози виступили, – зізналася дівчина. – Добре, що мама не приїхала, а то вона би плакала. Я підписала контракт із Збройними Силами України на невизначений термін – до завершення АТО. Навчання на полігоні триватиме до кінця березня. Потім нас розподілять по військових частинах".

Дарія запевнила, що їй дуже подобається ходити у військовій формі. "Зранку не треба думати, яку сукню одягати, які туфлі на підборах взувати, – сміється дівчина. – Це моя старша сестра Оля любить наряджатися. А мені завжди більше подобався спортивний стиль: штани, кросівки. У них почувалася комфортніше. Тому у формі мені також досить добре. При цьому всі одягнуті однаково, немає конкуренції".

Мама молодого бійця пані Інна зізналася, що відмовляла доньку від такого несподіваного рішення, пояснювала, як це небезпечно, але та наполягла на своєму. "Це якась незрозуміла загадка природи навіть для мене – її матері, – каже жінка. – Змалку Даринка була дуже спокійною дитиною. Та коли почала підростати, ставала рішучішою. Після дев’ятого класу раптом сказала, що хоче йти служити в армію. Два роки ми з нею "воювали". Але дочка твердила, що це її мрія. Зрештою ми змушені були змиритися з її рішенням. У нашій родині всі служили в армії: і чоловік, і обидва мої брати. Але жінки ще жодної не було. Дарія телефонує нам майже щовечора перед відбоєм. Жодного разу не поскаржилася, що їй важко. Каже, що все їй подобається. Уже прийняла присягу. Я не їздила, бо думала, що буду дуже хвилюватися, серце болітиме. Поїду вже в частину, де вона служитиме. Молюся, аби не відправили її на Схід. Бо знаю, що вона не відмовиться. Такий уже характер".

– Я була здивована, коли Дарія сказала, що йде служити в армію, – говорить сестра контрактниці Оля. – Я дуже далека від цього. Навчаюся в ЧНУ на менеджера з туризму. Це мирна професія. І хоча я старша за віком, але Дарія завжди мене захищала. У неї сильніший та мужніший характер. Вона нічого не боїться. Можливо, армія – це справді те, що їй потрібно. Я підтримую сестру, бо бачу, що їй подобається навчання на полігоні. Ми давно вже не бачилися, але часто спілкуємося по телефону.

Дарія запевнила, що якщо її відправлятимуть у зону АТО, то вона піде. "Комусь треба там бути і захищати нашу країну, рідних, – переконана дівчина. – Не можу зрозуміти чоловіків, які відмовляються служити в армії, ховаються. Це ж їхній прямий обов’язок. Я не боюся складних умов служби, небезпечних ситуацій. Навіть мрію вступити у військове училище і стати професійним військовим. Присвячу своє життя армії, бо це моє покликання".

Надія БУДНА