Дивовижна історія трапилася в столиці. Через 79 років колишня киянка, а нині мешканка далекого Сіднея, Казимира Чайковська, дізналася про долю свого батька, який зник у Києві в 1937 році.
Про це пише газета "Сегодня".
"91-річна Казимира і її син Генрі Брода приїхали з Австралії і звернулися в наш архів. Жінка хотіла дізнатися, що трапилося з її батьком Юліаном Чайковським, якого заарештували ще в 1930-х роках. Вже на наступний день інформація була у нас на руках", – розповів директор архіву СБУ Андрій Когут.
За словами Андрія Когута, життя Юліана Чайковського схожа на одіссею. "Колишній військовий австро-угорської армії Юліан Чайковський з 1915 по 1919 роки перебував в Сибіру. Неодноразово заарештовувався, коли намагався доїхати до рідного містечка Сторожинець (Чернівецька область). Сидів у в'язницях в Бендерах, Івано-Франковську, Львові. Відбував покарання на Соловках за підозрою в шпигунстві для Польщі і Румунії. Після приїхав до Києва, де одружився, а в 1930-х роках його знову заарештували. З цього моменту дані про нього губляться. Також ми знайшли слідчу справу і матеріали допиту Юліана Чайковського, проведені працівниками ЧК в Одесі", – розповів Когут.
Документи були передані Казимирі і її синові. "Я й уявити не могла, що у мого батька було таке життя", – крізь сльози промовила старенька і дістала два маленьких фото – батька і матері, Юліана і Джозефи Чайковських.
"Я завжди їх ношу з собою. Адже фото – це єдина пам'ять про них. Коли мені було 12 років, заарештували не тільки батька, а й мати і навіть 23-річного брата. Радянська влада намагалася завербувати тата як шпигуна, але він відмовився співпрацювати, мабуть, тому його і заарештували. Ми з моєю сестрою Галиною, якій було 15, залишилися одні... А тепер мій син Генрі наполіг на тому, щоб ми дізналися правду про родичів. Вперше за стільки років я повернулася до Києва", – згадує жінка.
Про життя в столиці старенька пам'ятає мало. Відповідно до знайдених документів, народилася вона на вулиці Михайлівській, а проживала на Прорізній. "Пам'ятаю снігові і морозні зими. Влітку ми всією сім'єю їздили за місто. Пам'ятаю, що брат часто катав мене на плечах. Мама працювала вчителькою, а батько – в уряді. А потім їх заарештували. Більше ми їх не бачили. Жили як могли. Доводилося ходити за сотні кілометрів в найближчі села, щоб обміняти щось на їжу", – розповідає нам бабуся. Під час окупації Києва Казимиру і її сестру відправили працювати до Німеччини. Після звільнення вона працювала в Аугсбурзі на фермі, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, і в 1950 році вони емігрували в Австралію. Зараз у жінки є дві дорослі онуки, яким вона, повернувшись до Сіднея, хотіла розповісти про їх прадіда.
Як розповідають в СБУ, тільки за день до них приходить близько пари десятків запитів на пошук інформації про людей, які були заарештовані радянською владою. "Тільки з початку року до нас надійшло понад 200 звернень. На 170 ми вже дали відповіді", – розповів Андрій Когут.
Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
