Тадеуш Боровський розпочав свою літературну діяльність, видавши в підпіллі першу збірку віршів "Будь-де земля..." У 1943 року він був арештований і потрапив до табірного комплексу Аушвіц-Біркенау. Перебування в таборах (після Аушвіца були ще Даутмерген і Дахау) перетворило Боровського з поета-початківця на геніального прозаїка, який вирішив донести до читачів найгіркішу правду про поведінку людини за колючим дротом. На думку дослідників, ні з погляду відвертості, ні за рівнем художньої майстерності, з якою Боровський висловлює цю правду, його оповідання не мають аналогів у світовій літературі на табірну тему.
Як зазначає перекладач книжки Олександр Бойченко, "знаючи багато про різновиди концтабірної смерті, більшість із нас мало що чула про різновиди концтабірного життя. Тому-то, читаючи Боровського, ми відчуваємо розгубленість і шок. Та і як інакше реагувати на ось таке, до прикладу, речення: "Люди люблять Освєнцим і з гордістю кажуть: "У нас в Аушвіці"? Або на таке: "Ви там, у вашому Біркенау, поняття не маєте, які тут діються чудеса культури"? Або на розповідь про будинок шрайбштуби, де на першому поверсі – навпроти бібліотеки – оркестр грає симфонію Берліоза, а на другому передовики виробництва, отримавши відповідні талони, задовольняють свої сексуальні потреби зі спеціально відібраними для цього жінками?"
