З вижницького Берегомета надійшла сумна звістка: відійшов у Вічність Юрій Дмитрович Ференчук, патріот України, член ОУН і боєць УПА, учасник Кенгірського повстання.
Казав, що доля була милосердною до нього, бо дожив до незалежної України й зумів написати спогади про зародження УПА на Буковині, бої з німцями та радянськими карателями, в яких і сам брав участь, маючи псевдо “Хрущ” – мабуть, тому, що був худеньким. Але цей, на вигляд малосильний чоловік, донедавна ходив гірськими плаями, шукав могили своїх побратимів, покинуті схрони, зустрічався з живими свідками боїв УПА.
Пізніше про це він напише у книзі спогадів “Буковинські Карпати у вогні повстання”. А ще буде “Кров Кенгіра”, фотоальбом буковинських писанок.
Розповідав, що смерть чигала на нього за кожним кущем. Якось у січні 1945 року енкаведисти були від нього всього за якихось 4-5 метрів, а пан Юрій лежав у снігу.
Згадував: “ Не мав біля себе ні гранати, ні кріса, ні ножа. Брався за горло, душив його пальцями, а з того нічого не виходить. А вороги підходять все ближче і ближче до мене, аж раптом повертають вліво, на зимову стежку. І вдруге не побачили мене, коли тою самою дорогою повертались назад, вели людей, корову.”
Опинившись у концтаборі Юрій Дмитрович був в штурмовій групі під час Кенгірського повстання 26 червня 1954 року. Тут він віч-на-віч опинився з чекістом, який з багнетом ліз на барикаду. “Не знаю, що він побачив у моїх очах, але не заколов мене”.
А народився Юрій Ференчук 14 червня 1923 року на Львівщині, його мама була вчителькою, а батько капітаном австрійської армії, потім сотником УСС, четарем УГА, брав участь у боях з поляками на краківському напрямку. На початку 1925 року батьки переїхали в рідне містечко Вижницю. В травні 40-го юнак вступив в ОУН і став керівником ланки, а в червні наступного року його заарештували за націоналістичні листівки. Разом з дядьком вели до Проскурова, але їм вдалося врятуватися. Повернувшись додому, хлопець пішов в УПА. А 29 червня 1948 року його засудили до 25 років таборів і 5 років спецпоселення.
Звільнили через десять років, не давали влаштуватися на роботу.
Потім став працювати в тарному, а потім і в меблевому цехах Берегометського лісокомбінату. У 1967 році органи КДБ зфальсифікували справу проти Юрія Ференчука, викликали на допити, влаштували над ним товариський суд. Однак з 500 членів колективу лише троє виступили із звинуваченнями на його адресу. Як казав Юрій Дмитрович: “Мене врятував колектив”.
До речі, Ференчук збирав і відтворював візерунки буковинських писанок, бо мав мистецький хист, закінчив факультет малюнку та живопису Московського заочного народного університету мистецтв. Мав ще чимало планів, задумів, але Всевишній поклика його до себе – на вічний спочинок. (Василь Гринюк)
