Буковинка Наталія Малованюк, мешканка села Бобівці на Сторожинеччині, пережила дві війни і чотири влади. Довгожителька має три доньки, дев’ятеро внуків, 14 правнуків і двох праправнуків. Наталія Євгенівна народилася у багатодітній родині.
"Жили ми бідно. Неньо помер у 40 років, то мама сама залишилася з п’ятьма дітьми, – зітхає старенька. – Три роки я ходила до румунської школи. Знаю і читати, і писати, і говорити по-румунськи. А з 13 років пішла наймитувати до панів та учителів. Бувало, як пес, спала на голій землі під припічком або під столом). Робила на чужих людей до 21 року, поки не вийшла заміж за бобівецького хлопця. Ніколи не сварилася з чоловіком, хоча іноді й треба було. Мали ми четверо дівчаток, але одна померла ще немовлям. Першу дитину народила на порозі, другу – на дорозі, третю – у прядиві, тільки наймолодшу Фрозину – в сільському медпункті (сміється, – авт.). До лікарів ніколи не ходила, ні одного укола не брала, пігулки не пила, бо нічого не боліло. І зараз не болить. Якось впала і потовкла руку. Повезли мене до лікарні, а там питають: "Де ваша карточка?" А я їм кажу, що не маю ніякої карточки, бо не ходила до лікарів.
– Я живу через паркан з мамою, навідуюся до неї по кілька разів на день. Вона невибаглива до їжі, – запевнила донька Фрозина. – Любить прості сільські страви, часник, цибулю. Ще сама себе обходжує, бо хоче бути файною, ніколи не скаржиться на болячки. На запитання про секрети довголіття, старенька розводить руками: "А ніяких секретів не маю. Років у Бога не купую – сам дає, то й живу. До церкви ходила, молилася".
– Напевно, моша так довго живе, що дуже весела. Приходимо в гості до неї, як на сміхотерапію. Інколи аж скули болять від сміху, – говорить внучка Євгенія. – Отримуємо позитивний заряд на весь тиждень. Потім ще довго згадуємо, що вона казала, і сміємося. Не пам’ятаю, щоб моша колись сердилася або кричала.
