Студенти біологічного факультету ЧНУ принесли до обласного краєзнавчого музею живу змію. Її знайшли у селі Великий Кучурів на Сторожинеччині в хаті на кухні біля теплої батареї. Напевно, прилізла погрітися.
Коли ми завітали до музею, невеличка змія спокійно лежала у скляній трилітровій банці. Старший науковий співробітний відділу природи Назар Смірнов витягнув її звідти.
"Це мідянка звичайна з родини вужевих. У неї немає отруйних зубів, тому не треба боятися, – заспокоїв чоловік, тримаючи в руках змію завдовжки до 30 сантиметрів. – Але мідянка – досить агресивна змія. Якщо не може втекти, то згортається у щільний клубок, широко розкриває пащу, сичить, може навіть скочити. Через це люди вважають цю змію небезпечною і отруйною. Насправді вона не становить жодної небезпеки. Її назва пов’язана з мідним забарвленням. Це дуже витончений і рухливий плазун. Судячи по довжині, ця мідянка зовсім молода. А дорослі особини можуть мати до 65 сантиметрів".
– Це вперше до нас приносять змію взимку в лютому, коли холодно, – каже Назар. – Зазвичай у цей час вони ще сплять у норах. Мідянки виходять зі сплячки десь наприкінці березня – на початку квітня. Можливо, ця змійка заповзла до хати ще восени і залізла в якусь нірку. А тепер прокинулася і почала шукати тепле місце. Це досить рідкісний вид плазунів, занесений до Червоної книги України. На Буковині є приблизно десять місць, де знаходили цю змію. Але особисто я ніколи не бачив мідянки на природі. Хоча декілька разів мені її приносили, зокрема минулого літа. Я сфотографував змію і відпустив на волю. Мідянка цікава тим, що живиться переважно ящірками. Тому вибирає для проживання схили або чагарники, часто селиться у садах. Інколи її знаходять навіть у сільських хатах.
Назар Смірнов розповів, що забере змію додому і покладе в холодильник. А через місяць, коли потеплішає, відвезе її до лісу і відпустить.
