Тривалими оваціями закінчився концерт київського оркестру "Крещендо" в Чернівцях. Слухачі вперто не хотіли відпускати музикантів зі сцени, змушуючи грати на біс. І навіть "розкрутили" колектив на виконання прем’єрної композиції. Можливо, концерт тривав би ще годину, але в захопленої публіки врешті-решт втомилися долоні.
Колектив "Крещендо", який чернівчани вчора слухали вперше, важко вписати в академічні канони. Це начебто камерний оркестр народних інструментів і водночас ансамбль солістів-віртуозів, та ще й із підтримкою солістів-вокалістів. Саме на останніх трималося перше відділення концерту. Тамара Ходакова (сопрано), Олександр Форкушак (баритон) і Роман Шнуренко (тенор) співали в супроводі оркестру популярні арії з опер та оперет, а також українські народні пісні та романси. У другому відділенні соло виконували вже інструменталісти - самі учасники оркестру. Зокрема наші земляки Ганна Ніжегородова (бандура) та Іван Гайдичук (баян). Їм дісталося найбільше оплесків та квітів, і їх після концерту оточили тутешні друзі та родичі: поспілкуватись і пофотографуватись. Адже молоді артисти приїхали додому вже в якості столичних знаменитостей.
Виконавська майстерність, зіграність музикантів, оригінальні обробки й аранжування - це не все, чим підкупив оркестр "Крещендо" чернівецьку публіку. Головне, що привертало увагу і зачаровувало, - творчість і артистизм в усьому: від програмки (її складено у формі... меню), до одягу виконавців. Отож гурманам від музики "подавали" Вердіївське різото, піцу "Россіні", гаспачо від Мануеля Альбеніса... "Десерт" (а це було, зокрема тірамісу "Квентін Тарантіно") музиканти виконували в білому вбранні, досить далекому від академічного сценічного дрес-коду.
Найбільш театралізованою видалася українська частина концерту. В "меню" вона значилась як пампушки і вареники. З жартівливої пісні "Ти до мене не ходи" вийшла невеличка вистава за участю всіх трьох вокалістів і баяніста. А "Ой під вишнею" прозвучала в несподіваній, проте на диво органічній блюзовій обробці. І просто приємно було почути призабуту народну класику (наприклад, знамениту "Гандзю", яку колись мав у репертуарі кожен український тенор) і пересвідчитися, що вона чудово вписується у світовий музичний контекст. (Оксана Драчковська)
