Як засвідчують історичні дані, на Буковині, зокрема в Чернівцях, за австрійської та румунської влади були різні епідемії.
Один німецький мандрівник, подорожуючи Молдовою 1695 року, писав, що на цих землях часто лютували епідемії чуми та холери, але проти них використовували лише один засіб – карантин.
Генерал фон Сплені, командувач австрійськими військами на Буковині, скаржився 1775 року, що тут санітарна справа вкрай запущена. Не було цирульника, хірурга чи лікаря взагалі. Вагітні жінки під час пологів ризикували життям, тому що панували забобонність і невігластво. Проти чуми не вживали навіть запобіжних заходів. Хворих лікували жінки переважно забобонними методами. Похорони відбувалися вночі
На початку весни 1831 року в Садагурі з’явилася холера, від якої лише у квітні померло 125 осіб. А в Чернівцях загалом померло майже 300 осіб. Як згадував відомий дослідник Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль, не дозволяли нікому, навіть священникам, наближатися до хворих на холеру, за винятком лише лікарів і санітарів, які повинні були знаходитися впродовж трьох тижнів у тому ж приміщенні, де лежав хворий. Священники причащали хворих через віконце. Супроводжувати покійників на кладовище суворо забороняли. Для поховання померлих від холери на горбі Горече було відведено два цвинтарі: один – для християн, інший – для євреїв. Найбільше поширення холера мала у липні, коли щодня хворіло 11-12 осіб. Із трьох хворих двоє зазвичай помирало. Згідно з тодішніми офіційними даними, на початку вересня 1831 року на Буковині був уже 91 населений пункт, вражений холерою. Із 5417 хворих 2728 видужало, а 2504 – померло.
Літо 1848 року виявилося дуже сухим. У Чернівцях було настільки спекотно, що неможливо було доторкнутися до стін будинків, які знаходилися на сонячному боці. До цього лиха ще приєдналася страшна холера. У вересні епідемією були охоплені 122 населені пункти Буковини. До найбільш уражених холерою місць належали Чернівці. За 22-25 липня захворіло 239 осіб, з яких 94 померло.
Якщо взяти до уваги, що у місті тоді нараховувалося не більше 20 тисяч жителів, то за перший місяць епідемії захворіла чверть населення, кожен тридцятий мешканець помер.
Через голод влітку 1866 року в Чернівцях спалахнула епідемія тифу, яка поступово перейшла у холеру. Люди тікали з міста, бо хвороба набирала жахливих обертів і ширилися чутки, що були випадки чуми. Помирало багато людей. Похорони відбувалися вночі. Чимало померлих, у яких не було родичів, скидали на холерному кладовищі у великі ями і засипали вапном та глиною.
1866 року в Чернівцях від тифу і холери померла загалом 2261 особа, що становило п’ятнадцяту частину міського населення. В усій Буковині було уражено 150 місцевостей. Із 12 тисяч хворих померла майже половина.
У 1880-х роках Опанас Шевчукевич – один з небагатьох буковинських українців, який зміг отримати диплом доктора медицини, писав у своїх спогадах, що за часів австрійського панування поріг будинку його батьків, які мешкали у Вижниці, "ніколи не переступала нога лікаря… Навіть під час епідемій (а вони в нас спалахували щороку: то кір, то скарлатина, то дифтерія, то віспа, то висипний або черевний тифи) лікар не поспішав на поміч. Виклик лікаря коштував надто дорого – не менше 16 крон (майже місячний заробіток звичайного робітника), до того ж, треба було сплатити за проїзд. Лікарів на Буковині було дуже мало: 1849 року один лікар припадав на 17 тисяч населення".
Закрили театри, обмежили роботу магазинів
Пік пандемії іспанського грипу ("іспанки") у Чернівцях припав на жовтень-грудень 1918 року - період розпаду Австро-Угорської імперії та початку румунської окупації краю. Основні прояви – температура, посиніння тіла, кашель з кровʼю. Хвороба протікала надзвичайно швидко – люди помирали за лічені дні.
Коли у Чернівцях з’явилася невідома хвороба, місцеві лікарі до останнього запевняли, що це не грип. Вони вважали, що це зовсім інше захворювання, оскільки можливість ускладнень чи смертність була вища, ніж при звичайному грипі. Згодом, все-таки визнали, що це іспанський грип.
У цей час у Чернівцях були лише дві газети: "Чернівецький ранковий листок"("Черновіц Моргенблатт") та "Чернівецька загальна газета" ("Черновіц Альгемайн Цайтунг"). Преса описувала епідемію кількома рядками. Не було жирних заголовків, адже новини про грип виявилися другорядними. Хоча загальна кількість жертв і хворих під час тодішньої епідемії "іспанки" була досить високою. У місті про страшну хворобу говорив лише чернівецький санітарний лікар. Представники влади аж ніяк не торкалися цієї теми і не давали жодних заяв та коментарів.
Хворі на грип мали страшні ускладнення: захлиналися кров’ю, вмирали від раптових розривів серця, втрачали зв’язок із реальністю. Здебільшого хвороба підкошувала молодь. Аби не нагнітати ситуацію та не лякати людей, місцеві газети не розписували симптомів "іспанки".
Згодом на грип захворів керівник буковинської адміністрації Янку Флондор. Про це повідомили лиш кількома рядками на третій шпальті газети, однак при цьому зауважили, що він не настільки хворий, аби не керувати ситуацією. Після цього повідомлення у школах оголосили карантин на декілька тижнів, тому що почали часто хворіти підлітки. Також з’явилося оголошення про закриття кінотеатрів. Були певні обмеження роботи магазинів.
У газеті опублікували інтерв’ю з чернівецьким лікарем, який намагався заспокоїти чернівчан. Він говорив про те, що шансів вижити набагато більше, ніж померти. І наголосив на тому, що Чернівці хвороба зачепила не так, як інші міста світу, тому не варто хвилюватися.
Спалахом хвороби вдало скористалися чернівецькі візники. Водії підняли ціни на проїзд, адже було багато хворих, яких потрібно було возити до лікарів та в аптеку. У результаті міська влада зобов’язала власників автомобілів возити лікарів на пільгових умовах.
У 1929 році, коли була пізня пандемія "іспанки", у газеті "Діло" опублікували декілька порад щодо запобігання зараження грипом. Читачів закликали гартувати тіло вправами, масажем і купелями, дихати частіше свіжим повітрям, часто мити руки, спати при відчинених вікнах. А також мати добрий настрій і нічим не перейматися та не бути надто боязким, адже це психічна оборона організму перед хворобою.
Цікаві факти
*Важкі випробування випали на долю населення Буковини в роки Першої світової війни. Епідемії висипного та черевного тифу, захворювання на дизентерію були масовими. Від них помирали тисячі людей – як військових, так і цивільних. 1918 року на Буковині захворіла на віспу 291 людина, на висипний тиф – 275, на черевний – 302, скарлатину – 208 осіб.
*Для боротьби з інфекційними захворюваннями на Буковині в 1918-1928 роках створили 10 санітарних лазаретів та 27 диспансерів. Ввели обов’язкове щеплення проти віспи. У 1929-1938 роках санітарну медицину в Чернівцях реорганізували, зокрема створили служби вакцинації.
*Саме постійні спалахи інфекцій змусили магістрат і громаду діяти радикально. Оскільки головним джерелом поширення холерного вібріону була забруднена вода з колодязів, місто потребувало санітарної модернізації.
На кошти, зібрані з грошових зборів міських ринків та ярмарків, у середині 1890-х років у Чернівцях нарешті проклали сучасний водогін і каналізацію, пустили перший електричний трамвай та електрифікували вулиці. Це назавжди мінімізувало ризики повторення подібних масштабних трагедій.
(Підготувала Надія Будна)
Повідомлення в буковинській пресі про епідемію іспанського грипу у Чернівцях.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
