Ветеран війни Дмитро Возняк після важкого поранення втратив обидві ноги й пересувається на кріслі колісному. Відтоді навіть звичайний вихід із дому для нього став складним завданням.
Тож нині у Глибоцькій громаді хочуть зробити територію біля його оселі доступнішою та безпечнішою.
Днями до будинку ветерана привезли тротуарну плитку. Її використають для облаштування безбар’єрного проходу, яким чоловік зможе самостійно пересуватися на кріслі колісному, ідеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua
"Маємо допомагати один одному"
Матеріали та пальне для їхньої доставки забезпечила Глибоцька громада. Допомагали привезти плитку заступник селищного голови, учасник бойових дій Ілля Лопуляк та його побратими.
Ілля Лопуляк сам є ветераном. Тому добре розуміє, наскільки важливо не забувати про людей, які отримали важкі поранення.
"Треба допомагати один одному. Тим паче, коли людина, яка захищала нашу країну, залишилася без двох кінцівок", – каже Ілля Лопуляк.
За його словами, Дмитро Возняк повернувся додому близько півтора-двох років тому.
Спочатку багато зусиль пішло на те, щоб оформити йому необхідні документи та встановити групу інвалідності.
"Понад пів року ми оформлювали для нього групу, щоб мав хоч якусь пенсію, гроші на проживання і свої потреби. Це було дуже важко. Допомагали голова громади, депутати, лікарі, багато людей", – каже ветеран.
Згодом депутати селищної ради виділили кошти на електричний візок із пультом керування. Він дозволяє Дмитрові самостійно пересуватися і хоча б виходити на вулицю.
Наступний крок – облаштувати зручний прохід біля самого будинку.
"Ми зробили заміри території, Дмитро показав, де йому потрібно облаштувати проїзд. Вийшло майже сто квадратних метрів бруківки", – розповідає Ілля Лопуляк.
Частину матеріалів громада може виготовляти власними силами. На її території працює невелике виробництво тротуарної плитки.
"У нас є мінізавод. Ми беремо цемент, гравійну суміш, а наше житлово-комунальне господарство має можливість виготовляти бруківку і облаштовувати доріжки в громаді", – пояснює Ілля Лопуляк.
"Не треба чекати, доки попросять"
Нині ці матеріали використовують, зокрема, для облаштування парку та дитячих майданчиків. Але вирішили частину спрямувати й на потреби ветерана.
"Ми просто сиділи, розмовляли і вирішили: треба допомогти нашим воїнам. Не треба чекати, доки хтось скаже чи напише. Є така потреба – треба зробити", – зазначає Ілля Лопуляк.
Наразі плитку вже доставили. Далі потрібно підготувати основу, завезти піщану суміш та облаштувати сам прохід.
"Робимо все для того, щоби ветеран міг пересуватися територією власного дому безперешкодно. Про безбар’єрність багато говорять, а ми стараємося це робити там, де справді потрібно", – каже співрозмовник.
Втім, допомога Дмитру для його побратимів – це не лише про облаштування доріжки. До великої війни чоловік працював на будівництві, допомагав людям у селі – ремонтував дахи, виконував різні роботи. Раніше до нього часто зверталися по допомогу.
"Коли він був на ногах, допомагав, працював – тоді був потрібний. А зараз про нього, на жаль, трохи забули", – розповідає І. Лопуляк.
Тому побратими намагаються залишатися поруч і поза вирішенням побутових питань. Телефонують, приїжджають, забирають Дмитра із собою на футбольні матчі, риболовлю чи інші заходи.
"Приходимо, спілкуємося. Інколи беремо з собою на футбол, інколи на рибалку. Їздили разом на матч "Буковини". Ми не повинні забувати про Дмитра і таких, як він. Захисник пішов воювати, залишив свою домівку, втратив кінцівки. Наш обов’язок – підтримати його. Хочеться, щоб він міг бути більш мобільним і жити якомога повноцінніше", – каже Ілля Лопуляк.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
