Скрин із відео
Свято-Духівський кафедральний собор у Чернівцях є одним із ключових духовних символів Буковини, що відображає багатовікове співіснування різних культур і конфесій у місті. Він відіграє важливу роль у православному житті регіону та залишається центром духовної єдності для місцевої громади.
Його історія бере початок у XIX столітті, коли Буковина входила до складу Австрійської імперії, ідеться у відео від проєкту "Культурна кузня", пише molbuk.ua
Зі зростанням православного населення Чернівців виникла потреба у великому кафедральному храмі. Будівництво розпочали у 1844 році за підтримки церковної і світської влади та за участі місцевих вірян, а також за сприяння австрійської адміністрації, яка визнавала важливість православної громади краю. Будівництво велося під наглядом крайового інженера А. Маріна та віденського архітектора А. Рьолля.
Згідно з австрійськими будівельними звітами, у 1860 році молодий архітектор Йосеф Главка переробив невдалий проєкт, укріпив фасадну частину будівлі, а також додав дві дзвіниці, які допомогли врівноважити навантаження та стабілізувати конструкцію.
Проєкт храму виконали в стилі пізнього класицизму з елементами барокової традиції. Зведення тривало майже 20 років, і у 1864 році собор освятили на честь Зішестя Святого Духа. Відтоді він став головним православним храмом міста.
Проте внутрішні оздоблювальні роботи продовжувались аж до кінця століття. Так, ще у 1892-1896 роках група віденських художників розписувала стіни. Відомо, що ескізи біблійних сцен проходили затвердження у Відні спеціальною релігійною комісією. Австрійська влада наполягала на суворому дотриманні академічного стилю, уникаючи будь-яких впливів місцевої буковинської чи російської іконографічної традиції.
Архітектура собору відзначається монументальністю та чіткою симетрією. Будівля має хрестоподібну форму, великий центральний купол і дві високі дзвіниці, які формують впізнаваний силует у центрі Чернівців. Інтер’єр прикрашають настінні розписи, ікони та багатий іконостас, виконаний у традиціях православного сакрального мистецтва.
Собор вирізняється монументальною красою й належить до традиції італійського Ренесансу. За основу його проєкту було взято один із варіантів Ісаакіївського собору в Петербурзі, який єпископ Є. Гакман отримав під час паломництва до Троїце-Сергієвої лаври.
Над головним входом розміщено рельєф із символами архієрейської влади – мітрою, жезлом і хрестом. Усередині храму знаходиться іконостас: нижній ярус був втрачений і відновлений, тоді як верхній зберігся в оригіналі.
Серед головних святинь собору – мощі святої великомучениці Варвари, дубовий хрест із частками Животворящого Хреста та чудотворна ікона Божої Матері "Троодіса", привезена з Кіпру.
Дзвони, встановлені в соборі наприкінці 1862 року, були відлиті в Калуші та мали вагу понад 50 центнерів. Вони були прикрашені зображенням Святої Трійці, декоративними орнаментами у вигляді вінків із листя та супроводжувалися пояснювальними написами.
Протягом своєї історії собор пережив зміну політичних епох – від Австро-Угорщини до Румунії, а згодом і Радянського Союзу.
Найбільш руйнівним став 1961 рік, коли радянська влада закрила храм. Його цінності були передані до музейних фондів, а настінні розписи нижньої частини інтер’єру зазнали пошкоджень і часткового знищення.
У радянський період будівлю використовували не за призначенням: спочатку тут розміщувався склад, а з 1970 року – художній музей.
Дивіться також: Костел Серця Ісуса в Чернівцях: як перлину неоготики перетворили на архів
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
