Сьогодні, 11 вересня, на 66-му році життя помер народний артист України, соліст-інструменталіст дуету "Писанка", віртуоз-цимбаліст Іван Кавацюк.
У пам'ять про всіма улюбленого артиста molbuk.ua публікує статтю, написану із дуетом "Писанка" у 2020-му році, до 30-річчя створення славнозвісного дуету.
"Дякую Богові, що став музикантом"
З народним артистом України Іваном Кавацюком ми часто зустрічалися, довго розмовляли. Він розповідав про свою творчість, кохання, плани.
"Головним для мене у житті були музика, дружина Оксанка, яку любовно називаю "моя Писанка", і наш син Сашко, – роздумував пан Іван. – За понад 30 років існування нашого дуету вдалося багато зробити. Скільки за цей час провели концертів – навіть неможливо порахувати. Але треба далі працювати – є ще сили, як мовиться, порохівниця повна. Ніколи, жодного разу я не пошкодував, що став професійним музикантом. Дякую Богові, що маю таке щастя виходити на сцену і грати для людей".
"Це була моя перша іграшка"
Початок. Іван Кавацюк – музикант з діда-прадіда. Він грав на батьківських цимбалах, яким понад сотню років.
– Ці цимбали я ще змалку бачив у нашій хаті, дивився, як батько їх налаштовує. Це була моя перша іграшка, яку я дуже любив, – усміхався музикант. – Мій дід був скрипалем. Його три сини також грали на музичних інструментах: мій батько – на цимбалах, дядьки – на бубні та сопілці. Це була родинна капела. У селі казали: "Якщо на весіллі не грають Кавацюки, то це не весілля".
Батько і дід дуже хотіли, аби я продовжив родинну традицію. І так Бог дав, що я став музикантом. Коли мені було десь п’ять рочків, дід якось сказав: "Ану, внучку, давай попробуємо разом заграти". Він грав на скрипці, а я – на цимбалах. Це був для мене найперший та найважчий екзамен. І перші гонорари я отримував на весіллях та сільських святах. У школі я грав у відомому на той час дитячому ансамблі пісні й танцю "Трембіта". Брав участь у зйомках фільму про "Смерічку".
З часом мені достатньо було лише один раз почути пісню, аби повторити її на цимбалах. Коли торкаюся інструмента пальцятами – спеціальними музичними паличками, вони ніби самі водять мене по струнах. Бувало, під час репетиції або концерту струни рвалися, тому цимбали довелося реставрувати.
Оксанка подарувала мені німецькі струни. Тепер інструмент краще звучить і струни вже не рвуться. Моє село Мишин на Івано-Франківщині взагалі славиться музикантами. У ньому є два народні артисти України. Це звання, крім мене, отримав ще знаменитий сопілкар Василь Попадюк. Це батько відомого у світі скрипаля Василя Попадюка.
"Завжди разом"
Кохання. Вони зустрілися на першому фестивалі української пісні "Червона рута" в Чернівцях. Іван Кавацюк на той час грав у популярному ансамблі "Заграва", який виконував оригінальну музику. Оксана Савчук – відома телеведуча, краща виконавиця пісень Володимира Івасюка.
"Те, що ми разом, – це доля і велике щастя. Я не уявляю дня без Оксанки, години, – зізнався пан Іван. – Тоді, на "Червоній руті" вона здалася мені схожою на рафаелівську Мадонну. Та ж ніжність, тендітність, витонченість, внутрішня краса… І я закохався на все життя. Для мене вона найкраща".
Їхній дім – невеличка двокімнатна квартира. Але тут так тепло і затишно. Тут усе – і повага, і розуміння, і спільні інтереси. Кожна тарель, картина, вишивка нагадує про поїздку, приємну зустріч чи людину. Вони завжди разом. Навіть люди не уявляють їх окремо. "Де Іванко?" – запитують, коли вона виходить у місто одна. "Де Оксанка?" – запитують його. Скільки років. А все як уперше. І це такий дар від Бога, який дається не кожному.
"Такі гарні, як писанка"
Творчість. Вони вирішили об’єднати цимбали Івана і голос Оксани в українській народній пісні. Їх лякали: "Це нафталін. Із цим ви ні імені не зробите, ні грошей не заробите. Це запросто можна зробити на синтезаторі". Але вони не злякалися… Півроку пішло на те, щоби відтворити пісні, почуті вдома, в буковинських селах від старожилів, і записати їх. Коли приїжджали в Київ на запис, звукорежисер Олег Ступка казав: "Люди, коли ви приїдете з однією піснею? Ви ж записуєте по 20-30". А вони прагнули якнайскоріше вдихнути життя в якомога більше народних творів.
Їхній перший концерт відбувся напередодні Великодня у 1990 році. Хтось із глядачів тоді сказав: "Такі гарні, як писанка". Так народилася назва дуету, який щедро обдаровує людей піснею. Вони випустили десятки музичних альбомів, зняли десятки фільмів.
Збирали буковинців на Різдво та Великдень у драмтеатрі на родинне свято. З великим успіхом презентували своє мистецтво в США й Канаді, Франції й Фінляндії, Австрії й Німеччині, Італії й Ізраїлі, Швеції , Чехії, Угорщині, Польщі, Румунії, Греції, Словенії, піднявши українську народну пісню та музику на рівень світової слави.
– Ми об’їздили багато країн світу. Але найбільше мені запам’яталося невеличке містечко Люрд у Франції, де дівчинці з‘являлася Божа Матір. Паломники з усього світу, якесь особливе єднання мільйонів людей – такого не забути, – запевнив пан Іван. – Ми там знімали кліп і були в костюмах. Нас з Оксанкою сприймали за наречених і думали, що ми лише повінчалися. Незнайомі люди підходили до нас, вітали. Ми були такі щасливі. Я хотів би ще раз повернутися туди і пережити це відчуття.
На сцені дует "Писанка" вже більше ніж 30 років.
"Звання народних артистів зобов‘язує нас до важкої праці, – казав Іван Кавацюк, – Є ще багато планів. Дуже хочеться знову вийти на сцену і заграти та заспівати для людей…"
З Іваном Кавацюком попрощаються у неділю, 13 вересня, з 13:30 до 16:00, у Катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ на вулиці Руській, 28 у Чернівцях.
З досьє "МБ"
Іван Кавацюк народився 21січня 1961 року в селі Мишин на Івано-Франківщині, яке відоме своїми троїстими музиками.
З п’яти років почав грати на цимбалах. Закінчив Дрогобицьке музучилище і Рівненський інститут культури.
З Оксаною Савчук створили відомий дует "Писанка", який об’їздив із концертами багато країн. Записи музичних творів у їхньому виконанні занесено до золотого фонду радіо і телебачення України, фондів радіо Ватикану, США, Канади, Австрії, Румунії.
У 1997 році Оксані Савчук та Івану Кавацюку присвоїли звання заслужених артистів України, у 2015-му – народних артистів. Вони отримали найвище визнання Української греко-католицької церкви – медаль "Божої Матері".
Нагороджені орденами "За заслуги" ІІІ ступеня та княгині Ольги, медаллю "За заслуги перед українським народом". Лауреати міжнародної премії "Дружба", літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича.
Авторка - Надія Будна
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
