Фото з презентації книги Володимира Килинича
Український публіцист і громадський діяч Володимир Килинич презентував у Чернівцях свою нову книгу "Про Чернівці поки несуть каву".
Презентація відбулася у медіа-центрі "Belle Vue", пише molbuk.ua
Як ідеться в анотації до книги, Володимир Килинич продовжує власну трилогію єсеїв про Чернівці. Це вже друга його робота, яку він називає романом у есеях.
"Тепер у творчій манері автора з’являються нотки доброзичливої ностальгії за минулим, за друзями, яких уже немає, активніше, але іронічніше звучить тема самотності старожилів міста. Вони ніби вирвалися вперед і решта не встигають за ними. І в цьому автор бачить головну інтригу сучасного міста зі старовинним минулим. Але в його легких і коротких есеях так само оптимістично звучить легка ода Чернівцям, таким рідним і таким знайомим", - зазначають в анотації.
Про свою нову книгу, любов до Чернівців та сум за друзями-чернівчанами, яких уже нема, Володимир Килинич розповів у інтерв'ю molbuk.ua
"У кожному оповіданні є слово "Чернівці"
- Пане Володимире, про що ваша нова книга?
- Вона, звісно, про Чернівці. Жанр визначити не можу. Це ніякі не есеї, бо що таке есеї - мені так ніхто і не сказав. Це швидше невеличкі оповіданнячка, які часом складаються буквально з трьох-чотирьох речень. Це мої особисті враження про те, що я побачив, почув або дізнався у Чернівцях.
У кожному оповіданні піднімається якесь питання, тема або проблема, і я висловлюю своє ставлення до неї. Вона обов'язково пов'язана з Чернівцями. У кожному оповіданні є слово “Чернівці”, або “чернівецьке”. Як і в кожній назві моєї книжки - від першої, яка вийшла 20 років тому, до останньої.
Загалом у мене вже сім книг. "Про Чернівці поки несуть каву" - друга із серії про Чернівці. Це збірник маленьких оповіданнячок, які я публікую на фейсбук. Перша вийшла два роки тому - "Чернівці на крисах капелюха". Тепер запускаємо до роботи третю. Це буде така невеличка серія.
- Чернівці вас помітно надихають...
Мій товариш, відомий український письменник Андрій Курков, радив: "Спробуй екстраполювати те, що ти пишеш про Чернівці, на всю Україну". Але в мене не виходить. Те, що я пишу, дуже локальне, прив'язане. Я не можу замість “Чернівці” написати “Харків” і щоби воно відповідало дійсності. Тому не рвуся на всесвітній ринок літератури. Мене цікавить тема саме про Чернівці, це мій сайз. Більше мені нічого не треба.
- У своїй новій книзі ви більше критикуєте чи любите Чернівці?
- Я ніде, ніколи, нікого не критикую. Можу посміятися, іронічно зробити зауваження, але більше самому собі. Хто розумний, той розбереться, що там до чого, і зробить потрібні висновки. А хто не зрозуміє, то так і буде.
- У ваших дописах дуже відчувається ностальгія.
- Звичайно. Але не так за містом - воно нікуди не поділося - як за людьми, які тут колись жили. Кілька років тому помер мій товариш Василь Плаксюк. Мені його дуже не вистачає. Дуже рано, у 60, несподівано пішов Семен Цидельковський (поет, прозаїк, продюсер, директор Чернівецького Будинку естетики та дозвілля - ред.). Ми з ним навчалися в одній школі. Моя мама була в нього класним керівником. І багатьох інших друзів уже нема...
"Не люблю, коли зневажливо ставляться до мого міста"
- Багато часу присвячуєте літературній роботі?
- Писати я почав ще в школі. Останніх чотири роки пишу щодня. От і сьогодні пройшовся, вже два сюжети накидані. Ввечері сяду, розпишу. Це доволі виснажливо, але мені цікаво і приносить задоволення. Це спосіб самовираження. Таким чином висловлюю своє ставлення до того чи іншого явища. Писання мені частково зараз замінює живу розмову з людьми - я зумисне обмежив своє коло спілкування.
- Чому?
- Багато людей, з якими я мусив спілкуватися на попередніх роботах, стали мені просто нецікаві. Тому зараз я спілкуюся з вузьким колом. І мені цього досить. Просто не хочу витрачати час на порожні бесіди. Бо його, часу, залишилось трішки менше, ніж 30 років тому.
Але я із задоволенням спілкуюся з тими, хто мені цікавий, і їх доволі багато. Я не пішов десь в гори, якийсь скит, я все одно серед людей.
- А ви визначаєте своє ставлення до людей тим, наскільки вони люблять, знають Чернівці?
- Ні, це не має значення. Зараз у моєму будинку живуть багато переселенців. Вони не є чернівчанами і, мабуть, ніколи ними не стануть, бо в них немає такого бажання. Але я із задоволенням з деким із них спілкуюся. Вони цікаві по-своєму, такі ж українці, тільки з трохи іншим баченням. Мені цікава їхня думка про те, що в нас тут відбувається.
Не бути чернівчанином - не смертельна хвороба. От коли зневажливо ставляться до мого міста, або коли йому завдають шкоди, - так, це мені не подобається.
Водночас мені дуже цікаво спілкуватися з колишніми чернівчанами, які зараз приїжджають відвідати місто. Я таких людей виловлюю і розмовляю з ними. Мені дуже цікава їхня думка. Слухаю їхні спогади про минуле, вони згадують щось таке, що я забув. Усе це збираю, нотую.
Також мені цікавий їхній погляд на сучасне. Примітно, що вони все одно живуть в минулому. Кажуть - так, кафешки, ресторани, - це все класно, ми колись могли про це тільки мріяти. І все одно намагаються натягнути сучасне місто на власні стереотипи минулого.
- Що для вас означає зневажливо ставитися до міста?
- Розповім один випадок. Коли я навчався у першому класі, ми переїхали до Чернівців. Пригадую, ми з хлопцями йшли вулицею Кобилянської. Тоді там українського слова не чулося. Лунали їдиш, німецька, румунська, російська. І от ми йдемо, їмо цукерки. У мене обгортка від цукерки впала на бруківку. Якась жіночка це побачила і каже російською: “Хлопчику, так у місті себе не поводять!” Мені стало так соромно! Я відразу підібрав папірець.
З тих пір Кобилянської для мене була святим місцем. Я навіть ніколи не палив, коли прогулювався нею. Не подобається, що зараз там палять, кидають недопалки, інше сміття. Це неподобство. Хтось за такими речами має стежити.
- Наскільки сьогодні відчуваєте себе чернівчанином?
- Сім років я прожив у селі на Кіровоградщині. Народився там і пішов до першого класу, провчився одну чверть. У 1962 році ми переїхали до Чернівців. Батько тут отримав роботу, нам дали квартиру.
Іноді я приїжджаю в рідне село. На жаль, воно вже вмирає. Там залишилася лише сестра Люся і могили родичів - майже все село Килиничів. От так приїду, пройдуся селом, подивлюся - там була хата, де я ще пацаном бігав, а вже нічого нема, там...
Але того, що у Чернівцях, не відчуваю. Воно не те що чуже, але не тягне. То вже не моє. Я його відпустив. Тому почуваю себе буковинцем, точніше, чернівчанином. Тут я свій, і більше нікуди не хочу.
- Чи в правильному напрямку розвиваються Чернівці, на вашу думку?
- Вони якось розвиваються, але як - не можу сказати. Єдине, що хочу підкреслити, про що пишу і не зморююся повторювати, - не зачіпайте центр. Робіть, що хочете. Набережні, ще там щось. Але не зачіпайте центр. Оце будівництво на Шептицького, потім на місці “Берізки”... Ви це не будували, не зачіпайте.
А щодо того, як Чернівці розвиваються, то, відверто, я взагалі не впевнений, що вони розвиваються. Єдине, що мені дуже подобається, - це як зробили в центрі тротуари. Але як вам ці нові скверики? Вони урбанізовані до невпізнання і абсолютно однакові. Якщо таке саме зроблять у парку Шевченка - це буде катастрофа. А от фасади у центрі, підсвітку варто би зробити.
Я за те, щоби місто розвивалося. Тільки щоби було зрозуміло, в який бік.
Довідка
Володимир Килинич (1955, Кіровоградщина) – український публіцист, громадський діяч.
Фото з фб-сторінки Володимира Килинича
У Чернівцях живе з 1962 року. Вважає це місто також місцем свого народження і другою батьківщиною. Середню освіту отримав у школі №30, вищу – у Чернівецькому державному університеті (тепер – Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича), здобувши фах фізика. З другого курсу Володимир Килинич грав у КВК, потім у студентському театрі "Абсурд"; саме у цей період почав серйозно писати.
Володимир Килинич живе Чернівцями, які є головним героєм його оповідань та есеїв. Йому властива характерна авторська манера, в основі якої іронічні спостереження, поєднані з ліризмом та ностальгією за містом і людьми, які вже не повторяться.
Друкувався у США, Ізраїлі, Німеччині, в багатьох чернівецьких, львівських та київських виданнях. Один із авторів збірника "Черновицкие рассказы".
Придбати нову книгу Володимира Килинича можна на сайті "Видавництва 21"
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
