"Чи може зі мною щось статися?" – такі запитання сьогодні звучать від дітей дедалі частіше. Для дорослих такі розмови часто стають випробуванням – важко підібрати слова, не травмувати й водночас бути чесними.
В інтерв’ю "МБ" керівник психологічної студії Awareness та психологиня-практик Альона Головіна пояснює, з чого починати розмову з дитиною про війну, чи існує "правильний вік" для таких пояснень і як реагувати на складні дитячі запитання.
"Я поруч" важливіше за будь-які пояснення"
— Як правильно розпочати розмову з дитиною про війну?
— Наша розмова про війну починається з того, як ми самі реагуємо на всі питання, пов’язані з війною. Якщо наша реакція – злість, агресія, паніка, тривога, ненависть, це і стане частиною нашої розмови з дитиною. Ми вже цим щось у неї вкладаємо. Тому починати варто з аналізу того, як ми самі проживаємо війну і як на неї реагуємо. Чи вистачає нам сил і внутрішньої опори, щоб не впадати в гнів і агресію та не примножувати ці почуття.
— У якому віці вже варто пояснювати дитині, що відбувається?
— Не варто штучно організовувати "офіційні розмови" з поясненнями з певного віку. Наше завдання як свідомих дорослих – помічати страх і тривогу дитини під час сирен, вибухів чи інших небезпечних звуків. У цей момент важливо не стільки пояснювати, скільки підтримати емоційно, стати опорою, не впадаючи в паніку. Тому чіткої вікової межі немає. Усе залежить від інтересу дитини. Завдання дорослого – не уникати розмови, а м’яко й відповідно до віку пояснювати те, що відбувається.
— Чи потрібно говорити всю правду, чи краще адаптувати інформацію під вік?
— Коли ми говоримо про правду, важливо фільтрувати деталі насильства й агресії та не посилювати трагічність ситуації власними словами. Ми маємо бути відвертими: так, на нашу країну напав ворог, так, це жахливо і так не повинно бути. Головне – не передавати дитині паніку й розпач.
"Дитина не має залишатися зі страхом наодинці"
— Чи варто говорити про жорстокість і небезпеку, і як це зробити без травмування?
— Якось мій син, коли збирали рюкзачок у бомбосховище, сказав: "Мамо, зроби напис, щоб, якщо моє тіло буде невпізнаване, знали, хто це". А ще попросив покласти гроші, "щоб люди, які мене знайдуть, отримали подарунок". Це, з одного боку, жахлива історія, але це реальність, у якій живемо. Тому, так, ми торкаємося тем смерті, втрат і насильства. Але ми не маємо посилювати страх, а маємо вселяти надію і впевненість.
— Як відповідати на складні запитання дитини, наприклад: "Чи може з нами щось статися"?
— Якщо ми самі виснажені й реагуємо з напруги, ми можемо передати цей стан дитині. Тому завдання дорослого – спочатку подбати про себе: психотерапія, підтримка, сон, їжа, прогулянки, контакт із природою. Якщо ж ми в стабільному стані – обійняти, підтримати і сказати чесно: "Так, ми живемо в час, коли немає 100 % безпеки, але я роблю все, щоб тебе захистити".
— Які фрази чи дії допомагають заспокоїти дитину в момент тривоги?
— Не варто використовувати фрази, які заперечують або знецінюють емоції: "Не бійся", "Не тримайся", "Та нічого страшного", "Іншим ще гірше". Вони лише підсилюють напругу.
Натомість важливо давати підтримку і присутність: "Я поруч", "Я тебе бачу", "Я тебе чую", "Іди до мене", "Я з тобою", "Я допоможу", "Давай побудемо разом". Обійми і спокійна присутність дорослого допомагають дитині прожити складні емоції.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
