Фото molbuk.ua
Волонтери Українського Народного дому в Чернівцях закликають небайдужих підтримати їх у виготовленні маскувальних сіток та окопних свічок для військових на фронті.
Про це ідеться у публікації "МБ" від 5 березня, пише molbuk.ua
"Дуже просимо підтримати нас"
Координаторка волонтерської групи Тетяна ТАТАРЧУК розповіла, що волонтери навіть змушені були зробити паузу у виготовленні сіток і свічок, тому що не можуть зібрати кошти на матеріали (спанбонд і парафін).
"Рулон спанбонду з порізкою й доставкою коштує майже чотири тисячі гривень. Його вистачає на чотири сітки розміром три на вісім метрів, плюс основа. А парафін зі згарками взагалі тане, як солодка вата. Дякувати Богу, є бджілки, є тепла майстерня, але постійно потрібні матеріали", – каже Тетяна.
Маскувальні сітки зберігають життя захисників, окопні свічки зігрівають.
"Тому дуже прошу всіх долучатися до збору на матеріали. Щиро дякую всім, хто допомагає", – закликала Тетяна Татарчук.
"Бджілками" Тетяна лагідно називає волонтерок, які невтомно трудяться, щодня виготовляючи маскувальні сітки та окопні свічки.
Кореспондентка "МБ" навідалася до Українського Народного дому.
У майстерні внизу виготовляють окопні свічки. Довкола – мішки з вимитими баночками, парафіном, згарками свічок та іншими матеріалами.
На електроплиті у чайниках плавлять віск. Його мають заливати в баночки із вже вставленими всередину картоном і гнотом. Коли все застигне, складають у ящики, а відтак – військовим на передову. Чаклують над процесом Тетяна Татарчук і Вікторія Петренко.
Зазвичай свічки заливає волонтерка Любов Міцевич, яка робить це вже чотири роки у вихідні та вечорами після роботи.
"За минулий рік ми заготували понад п’ять тисяч свічок, а також сплели майже п’ять тисяч квадратних метрів сіток. Значна частина цього робиться вечорами, на вихідних", – каже Тетяна.
Щоби свічка добре просочилася воском, її заливають двічі. Парафін, каже Тетяна, недавно закупили завдяки добрим людям, але він швидко закінчується. Щоби надовше вистачило, його змішують зі згарками свічок, які передає церква. Ще додають очищені свічки-таблетки.
"Сіток треба на вчора"
Із настанням весни потреба у свічках хоч і залишається, та вже менша. А от маскувальні сітки військовим украй необхідні.
Ми піднімаємося у кімнатку, де працюють бджілки – здебільшого підопічні центру "Турбота".
Робота в розпалі: одні нарізають із тканини стрічки, інші їх вплітають. Сітка на кількаметровому каркасі розростається на очах.
Волонтерки щотижня відправляють рулони сіток на всі напрямки: Запорізький, Донецький, Сумський, Херсонський. До них звертається дедалі більше захисників. Волонтери приходять у розпач, коли не мають змоги негайно допомогти. Адже якщо їхні невтомні руки готові плести сітки годинами, то матеріалів бракує.
"Сіток, як кажуть, треба на вчора, – зауважує Тетяна. – Зараз воїни просять сітки зі спанбонду – ця тканина практична, легка, не намокає і не вигорає швидко. Але вона недешева. Щоби ми могли працювати без зупинок, треба хоча б 20 тисяч гривень на місяць на матеріали".
Дуже важливо сплести сітку правильно. Вона має на вигляд бути природною, зливатися з ландшафтом, щоби не засікли ворожі дрони.
"Сітка повинна бути закрита не повністю, десь на відсотків 70. Без чітких візерунків, гострих кутів. Неправильно сплетена, вона може навпаки зашкодити нашим воїнам", – наголошує Тетяна.
Багатьом волонтеркам – за 60. У них часто складна доля. Чимало перебралося з територій, які зараз в окупації або на лінії фронту. Попри все, жінки активні, усміхнені, бадьорі.
"Мій дім зруйнований, серце крається"
Волонтерка Олена – мати військового. Вона з міста Дружківка на Донеччині. Місто перебуває під постійними ворожими обстрілами. Нещодавно прилетіло і по батьківській хаті Олени. Вибило вікна, двері, дах. Залишилися лише стіни. Жінка дуже засмучена, планує відбудувати будинок і повернутися туди після перемоги.
"Чернівці мені подобаються – чудове місто, і люди тут неймовірні, доброзичливі. Але додому тягне. І від того, що він зруйнований, серце крається", – зітхає пані Олена.
Надія МИХАЙЛЕНКО родом із Бердянська. Її син – офіцер-танкіст, воює з 2014 року. Пережив полон, реабілітацію і повернувся на передову.
Каже, для неї це не просто волонтерство. Кожну сітку сприймає як допомогу синові та його побратимам. Працює щодня по кілька годин, бо знає, куди саме йде ця підтримка.
На початку окупації Надія з донькою та маленьким онуком виїхали з Бердянська. Встигли до того, як окупанти почали перевіряти телефони й ноутбуки. Після виїзду в їхньому домі здійснили обшук і забрали автомобіль.
Особливо болить, коли чує про бої на Запорізькому напрямку. Це її рідний край. Та вона не має жодної зневіри. Вірить у перемогу і в те, що ще повернеться до Бердянська й Азовського моря.
Доцентці БДМУ Тетяні ДЬЯКОВІЙ – 85 років. Вона вже кілька років волонтерить. Зізнається, що втомлюється швидше за молодших, але не полишає справи, хоче бути корисною й допомагати воїнам. Жартує, що їй інколи навіть сниться, ніби вона й уночі продовжує плести.
Пані Тетяна веде активне життя: відвідує курси німецької мови, приходить на волонтерство зранку і працює до обіду. Каже, це корисно і для рук, і для настрою. "Ми всі тут – одна команда", – говорить вона. Щодня молиться за перемогу і просить Бога зберегти Україну.
"Почали життя з нуля"
Людмила ВАНЧУРОВА – з Конотопа на Сумщині. У Чернівцях живе з 2017 року. Її син із перших днів війни добровольцем пішов до тероборони, згодом служив у 110 бригаді. Каже, патріотизм у родині виховували змалку: їхній батько був військовим льотчиком.
Сама жінка волонтерить із 2014 року. У Конотопі заснували при церкві осередок "Бджілка": плели сітки з підручних матеріалів, готували допомогу для фронту. У Чернівцях вона долучилася до місцевої команди і відчула, ніби повернулася додому.
"Я тут, бо по-іншому не могла", – каже пані Людмила.
Валентина ДУНДА – викладачка Новокаховського агроколеджу, викладає нарисну геометрію, матеріалознавство та комп’ютерну графіку. Раніше була депутаткою Новокаховської міськради.
У 2022 році окупанти швидко захопили Нову Каховку: мер став гауляйтером, а патріоти опинилися під загрозою арешту. Валентина змушена була виїхати з міста. Вона оселилася в Чернівцях і долучилася до волонтерської роботи у Народному домі.
"Моя квартира – біля Дніпра, я часто ходила до річки плавати. Дача на Каховському морі. Але тепер ми втратили все, і в 68 років довелося починати життя з нуля", – сумно каже пані Валентина.
Юстина ШМУРИГІНА родом з Івано-Франківщини. Після закінчення інституту поїхала працювати до чоловіка на Луганщину. Там прожила понад сорок років. Завжди розмовляла українською.
У лютому 2014 року, коли почалися проросійські протести, Юстина зрозуміла, що більше не може там залишатися. Відтоді оселилася з дітьми у Чернівцях. Попри втрату квартири, дачі, пані Юстина не шкодує: "Усе Бог дав – на все його воля".
Як допомогти коштами на матеріали для сіток і свічок
Номер рахунку:
5375 4112 0046 9497
Посилання на банку.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
