Сармат, Кіт, Приход, Док та Краб – позивні воїнів 24 полку імені гетьмана Петра Сагайдачного, які протягом 173 днів обороняли свої позиції в повному оточенні. Постійні штурми, танки, БТРи, мотоцикли та дрони, які долітали прямо у бліндаж, майже щоденні бої – і все це вони витримали, передавали цінну інформацію та ліквідували близько двох рот окупантів.
Про мужність чернівецьких нацгвардійців розповіла Чернівецька ОВА, посилаючись на Військову частину 3113 Національної гвардії України.
Колишній вчитель географії – лейтенант Юрій Чубрей з позивним Сармат, потрапив на позицію разом із солдатом, який в цивільному житті виготовляв пам’ятники, Олександром Микицелом на псевдо Кіт. На сусідній позиції працювали їхні побратими: колишній будівельник та автомайстер, а нині молодший сержант Олександр Іпатенко з позивним Приход та фельдшер, який 16 років працював у відділенні реанімації, сержант Ярослав Руснак, якого товариші кликали Доком. Неподалік від них весь час був молодший сержант Олександр Світлий з позивним Краб.
Ворог регулярно намагався прорватися під прикриттям артилерії, мінометів та бронетехніки. Гвардійці знищили з десяток мотоциклів противника і безліч піхотинців.
"Піхота на мотоциклах – фактично щодня атакували. БТРи з танками намагались прорвати позиції двічі на тиждень мінімум, але не доїжджали. Наші оператори БпЛА робили все, щоб зупинити противника на підході, ворожа техніка горіла, і до 20 русаків розбігалися. Їх бійці зустрічали стрілецьким вогнем і знищували. Це загалом біля двох рот окупантів вони знищили за цей час. Але головне було – витягнути наших хлопців звідти", – розповідає Краб.
"Спочатку нас було на позиціях – по троє-четверо, це з суміжниками. Потім позиції почали зміщуватись, об`єднуватись. В арсеналі мали автомати, кулемет і ручний гранатомет: з ними і працювали", – каже Приход.
"Інколи провізії настільки бракувало, що останній умовний шматок хліба ділили на трьох. Крихти на вагу золота, бо ніколи не було відомо, коли прилетить наступний дрон. Одну посилку знайшли за 80 метрів – дуже пощастило. Якби не знайшли, ще 3-4 дні голодні сиділи", – пригадує Кіт.
Через поранення Сармата ситуація ставала усе загрозливішою, а жодна з трьох евакуаційних груп, які до них направляли, не могла дійти. І тут ворожі дрони зникли через погодні умови. Тоді блискавично розпочали довгоочікувану операцію з відходу.
"Ми були тривалий час в оперативному оточенні. Тут москалі ходять, тут – наші, вперемішку. Кругом були вороги. Але ми вийшли. Значить кільце не було щільне. Ми 5 кілометрів ішли по відкритій місцевості. Як на долоні у ворога. Але через вітер, певне, вони не запускали дрони по нас. А потім ще десятки кілометрів пішки ми добирались до евакуаційної точки", – пригадує Сармат.
"Коли виходив, я плакав. Просив Бога, щоб було тихо, щоб дійшли. Коли вітерець та менше дронів – вихід був менш ризикований. Ми дуже довго йшли пішки. І вийшли", – згадує Кіт.
Іншій групі довелося відпрацювати ще довше – 173 дні. Село намагалися втримувати чим довше – у центрі ще перебували побратими з іншого підрозділу, підкріплення в тилу ворога з трьох титанічних воїнів-гвардійців забезпечувало потужний фланг. Та врешті кільце замкнулося, на 7 кілометрів вони залишились у повному оточенні, щодня ворогів накопичувалося все більше, виснажених героїв могли викрити будь-якої миті.
"Довго чекали відповідних погодних умов: туману, дощу мряки – щоб дрони не літали, і ніхто їх не помітив. Усе було сплановано до дрібниць: вранці при тумані, тихо, спокійно, без жодного звуку. І вони молодці – просто слухали, що говориш, і робили. Перед тим ми безпілотником розвідку зробили. Але не вели їх дроном, щоб не спалити. Бог їх вивів", – розповідає Краб, який вирушив на зустріч своїм бійцям.
"Ми вже виходили замасковані під росіян. Іншого виходу не було. Усі наші були попереджені, що буде йти група – це наші, не чіпати. Дорогою ми натрапили на розтяжку, та дивом ніхто не отримав серйозних травм", – розказує Док.
Воїни пережили сотні обстрілів та стійко обороняли позиції, попри постійний вогневий тиск та виснаження, підтримували один одного у найважчі моменти та проявили відвагу та тактичну кмітливість, на яку тепер рівняються побратими.
За особисту мужність, відвагу, самовідданість та зразкове виконання військового обовʼязку, виявленні під час виконання бойових завдань з відсічі російської збройної агресії Юрій Чубрей, Олександр Микицел, Олександр Іпатенко, Ярослав Руснак і Олександр Світлий були нагороджені відзнакою Президента "За оборону України". Пройшовши реабілітацію, вони продовжують службу і наближають справедливий мир для України.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
000
