Виставкова зала Чернівецького обласного краєзнавчого музею переповнена людьми. Лунають традиційні пісні, посередині стоїть стіл з калачами та іконою, а при вході – головні герої: наречені. І ні, це не справжнє весілля, а лише реконструкція старовинних буковинських традицій.
Протягом дев’яти днів тут діятиме виставка про українське весілля від давнини до сучасності.
Організувала цю виставку провідна наукова співробітниця музею Катерина Валявська. Вона зізнається, що працювала три тижні без вихідних. Каже, цей проєкт став свого роду діалогом між традиціями різних регіонів і областей України.
Про унікальні весільні традиції Буковини та України читайте далі в матеріалі molbuk.ua.
На виставці можна побачити різні атрибути, які супроводжували весілля. Тут і топірці, які використовували дружби, і ширинка, яку наречена вишивала напередодні весілля, і безліч старих фотографій із сімейних архівів буковинців.
До створення виставки були залучені студенти історичного факультету ЧНУ, приватні колекціонери, майстри, дизайнери та митці.
На відкритті Тетяна Мінаєва, директорка музею, зазначила:
"Тема виставки – це не лише про давні традиції, які живили покоління. Це про красу, здатність минулого впливати на сьогодення і творення майбутнього. Адже коли двоє людей поєднуються, вони починають творити власну історію".
Крім того, вона зазначила, що надалі в музеї планують створювати виставки на подібну тематику, тому ця – лише перша з можливого циклу.
Віночок зберігали “образом”
Українське весілля традиційно складалося з низки обрядових дій, що мали юридичний і ініціальний характер.
"Передусім про намір одружитися потрібно було засвідчити в церкві: тричі з'явитися й оголосити про бажання взяти шлюб. Це передувало, власне, вінчанню", – зазначає Катерина.
Після укладання шлюбу здійснювався обряд, відомий на Буковині як "вклоніння столу".
Його демонструють імпровізовані наречені. Вони підходять до столу і під традиційну пісню про барвінок тричі кланяються й сідають. Перед ними – два калачі, свічки, ікона з рушником і головний атрибут – “весільне деревце”, або “гільце”.
Перед весіллям наречений ішов до лісу, щоб зрізати верхівку сосни. Потім приносив її до молодої, де дружби й світилки допомагали її квітчати.
"На Буковині, здебільшого на рівнинній території, плетуть вінок на браму з гілок ялинки. Цікаво, що весільне деревце виготовляють на Поділлі – там здебільшого використовують ялинку, а також дерево вишні. І зовсім неочікуваним видається, що таке деревце виготовляють і на Луганщині. Воно називається різка. Його виготовляють із гілок вишні, плодового дерева, обмазують солодким тістом, яке випікають, і також прикрашають.
Дослідники вважають, що весільне деревце символізує прощання з парубоцтвом та дівоцтвом, тобто зміну їхнього соціального статусу до вже одружених. Інші ж вбачають у цьому язичницьке коріння та космогонічні уявлення", – розповідає науковиця.
Цікаво й те, що для молодят їхні батьки та родичі виготовляли вінки з барвінку, які слугували оберегом. Існували два способи носіння такого вінка – коли помітно одразу барвінковий він і коду, та спосіб, який зберігся донині, коли віночок як найціннішу річ ховають під великим вінком чи як зараз під серпанок (фату).
Великий вінок виконував роль прикраси, додаткової атрибуції нареченої. З часом українські весільні вінки еволюціонували від виробів з живих квітів і вічнозелених рослин до справжніх мистецьких шедеврів – пір’яні вінки у селі Великий Ключів у Коломийському районі чи подільські воскові. Вони потребували значно більше часу на виготовлення, тому їх почали замовляти у окремих майстринь. Змінювалась і форма, замість кільця вони збільшувались до розмірів корони. Доводилось спати напів стоячи, для цього могли використовувати бочки. Вивченням та відтворенням автентичних весільних віночків займається народна майстриня Олена Ліварюк, яка надала для експонування на виставку унікальні віночки з Одещинни та Поділля, що датуються серединою ХХ ст.
У фондах краєзнавчого музею можна побачити коди з ковилою з Топорівки та капелюшини першої половини ХХ ст., які не піддавались реставрації. Завдяки цьому ми можемо побачити автентичні матеріали - сухозліт, квіти з шовкових стрічок, бісеру та штучних квітів з текстилю.
За словами майстрині Олени Ліварюк, практично в кожному куточку України був свій віночок. Буковина не стала винятком. До прикладу, на Кіцманщині віночок був обрядовим – його наречена зберігала все своє життя. Він був переплетений червоною ниткою та вважався оберегом. Його, як правило, зберігали біля, або в іконі після вінчання.
Для виставки пані Олена виготовила репліку традиційного воскового вінка. Усі охочі матимуть можливість його приміряти.
Нові "обряди" радянської влади
Як і в інших етнічних регіонах України, на Буковині в кожному селі був свій порядок у весільних чинах, а також в одязі молодих.
Наприклад, різнився одяг по обидва боки Пруту. На Кіцманщині молода одягала спеціальну тканину, фоту, і по боках прив'язувала хустки-турпаники. А ось на Сторожинеччині молода одягала сорочку-ріклю. У Топорівцях одягали й кептарик, і головний убір – округлу коду з ковилою, зібраною в пучок. Що стосується одягу молодих, то він мав менше особливостей.
"Згодом, внаслідок урбанізації та запровадження нової радянської обрядовості, весільний обряд українців зазнав спрощення. І, власне, шлюб у церкві заборонявся. Для того щоб боротися з так званими пережитками минулого, радянська влада навіть винайшла нові "обряди". І ось на виставці теж представлений такий посібник-рекомендація, як проводити обряди.
Власне, шлюб відбувався в залі для розписів – у залі для урочистих подій. Там обов'язково мала бути служба надання послуг весільної обрядовості. Тут можна було придбати факел й інші предмети, які супроводжували весілля. Обов’язково рекомендувалося подружній парі в день весілля в першу чергу відвідати пам'ятник Леніну", – пояснює Катерина.
Катерина Валявська
Деякі традиції збереглися й донині. Наприклад – пити шампанське після розпису в РАЦСі.
Також у виставковій залі представлені сукні з популярного в 90-х роках Чернівецького весільного салону. Поруч – особисті сукні чернівецьких майстринь. Саме біля них на завершення наречена кинула весільний букет, як і годиться на весіллі.
Виставка діятиме до 24 лютого, тож встигніть відвідати її, щоб побачити красу українських традицій та надихнутися на їх продовження.
Читайте також:
Як буковинки адаптують традиційний стрій у сучасний одяг
Салби, коди та дьорданик: особливості буковинського традиційного строю
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
