Фото надала Наталія Рущук
Чистота, порядок у всьому, дотримання графіків, активний спосіб життя, сортування сміття, догляд за домашніми улюбленцями – це і ще багато іншого дивує буковинців у країнах ЄС.
Більше про свої враження вони розповіли molbuk.ua
"Сніг не встиг випасти, як його вже прибрали"
Буковинка Наталія Латківська виїхала із родиною до Німеччини пів року тому. Родина зараз мешкає в невеличкому селі у регіоні Баден-Вюртенберг, що у південно-західній частині країни. Жінка вражена порядком.
Каже, комунальні служби тут працюють від четвертої години ранку.
"Навіть у нашому малому селі акуратно підстрижені кущики, дерева. Ніде ні папірця, ні листочка. Не встиг сніг випасти, як його вже прибрали", – розповідає Наталя.
Тут дуже суворо дотримуються правил сортування сміття.
"Спочатку мені було лячно, як ми маємо розібратися, а зараз уже звикла, навіть дітей сварю, коли щось не туди кинули.
Кожен вивіз сміття має визначений день. У машині, яка приймає сміття, стоїть сканер, і якщо ви щось не те кинули в пакет, його просто не забирають. До того ж якщо це буде часто повторюватися, вас оштрафують. Тому в них і порядок, бо тільки що – відразу штраф", – відзначає жінка.
Усе листування з державними структурами – у паперових листах, що для буковинців вже незвично.
"У нас спілкування із центром зайнятості – через листи. Уже стільки папок з різними справами!" – усміхається жінка.
І ніде тут не побачиш порожніх пляшок. Їх здають назад до магазину. Причому це роблять усі, і навіть заможні.
"Людина купує в магазині товар, у який уже закладена ціна пляшки. Тож покупець зацікавлений здати пляшку назад, бо вже заплатив за неї", – пояснює Наталя.
Неділя у Німеччині – вихідний у всіх. Не працюють ні магазини, ні аптеки, лише заправки.
"Усі настільки до цього звикли, що закуповуються в суботу, а неділю проводять із родиною", – каже Наталія.
Тут усе планують заздалегідь. У чергах не доводилося чекати жодного разу, зазначає Наталя:
"Може, це тому, що ми не живемо у великому місті, але ще ніде не доводилося довго чекати: ні у лікарнях, ні в державних установах.
Приходиш на конкретну годину – і на тебе вже чекають. Нема такого, що прийшов раніше, то першим і заходжу. Ба більше, чиновник уже заздалегідь ознайомлений із вашим питанням, на столі лежить ваша справа. Це значно пришвидшує процес".
Чимало розваг – за дуже доступними цінами.
"Похід у басейн – чотири євро, за дітей – ще менше. У нас вдома це коштувало 500 гривень. А тут за родину заплатили 16 євро (у родині троє дітей, найменшому маляті вхід узагалі безкоштовний)", – захоплюється жінка.
Сім’я оформила підписку на місячний проїзний (D-Ticket), вартість – 63 євро на місяць. З ним їздять по всій Німеччині на будь-яких видах наземного транспорту.
Розвинена культура читання газет, журналів, книг.
"Мобільні телефони в школах заборонені. Натомість часто можна побачити, як дитина на зупинці читає книгу", – зауважує Наталя.
"Про собак можуть розповідати годинами"
Чернівчанка Ірина Шведик уже кілька років мешкає у Чехії, у невеличкому містечку за годину їзди від Праги. Відзначає культ спорту, а також песиків.
"У Чехії дуже люблять собак, у родині їх може бути по двоє-троє. Про своїх чотирилапих улюбленців чехи можуть розповідати годинами. Це гарний спосіб завести знайомство і практикувати мову. Зауважу, кожен господар прибирає за своєю твариною. У парках, скверах встановлені безкоштовні пакети для цього. Безпритульних тварин тут узагалі не побачиш ніде", – розповідає Ірина.
Люди дуже спортивні. Пенсіонери займаються скандинавською ходьбою.
"Шкільний урок фізкультури – це часто похід на ковзанку, лижі, катання на велосипедах. У містечку, де я живу, багато спортмайданчиків, і там завжди купа молоді. Дуже популярний хокей", – провадить чернівчанка.
Громадський транспорт приїжджає чітко за розкладом.
"Завдяки цьому можна чітко спланувати день. Вибір транспорту величезний, логістика продумана. Потягів дуже багато, тож зі свого містечка я можу вільно подорожувати Європою, нехай навіть із пересадками", – каже Ірина.
Люди з інвалідністю не почуваються ізольованими.
"Автобуси низькопідлогові, тротуари рівні, громадські місця облаштовані так, щоби всі люди могли спокійно подорожувати, відпочивати", – відзначає Ірина.
"Це інший ритм і філософія життя"
Буковинка Наталія Рущук мешкає на півночі Італії.
Фото Наталії Рущук
"Тут більше правил і контролю: сортують сміття, відчутна організованість, яка, щоправда, не всюди однакова.
Ця організованість помітна і в інфраструктурі. На автошляхах чітка розмітка, зрозумілі знаки, добре освітлення і продумане розведення потоків руху. Перехрестя трапляються рідко – замість них здебільшого кругові розв’язки, що зменшує напругу і аварійність", – каже Наталія.
З перших днів вражає культура руху і близькості до природи:
"У вихідні за містом, серед полів, можна побачити цілі родини – від малюків до літніх людей. Вони просто ходять пішки. Багато старших людей їздять на велосипедах, бігають, плавають у басейнах, займаються спортом – рух тут частина повсякденного життя".
Гірські туристичні стежки зручні, промарковані / Фото Наталії Рущук
Приємно здивувала буковинку доступність простору. З маленькою дитиною у візочку можна без перешкод пересуватися містом і подорожувати громадським транспортом: пандуси, ліфти, переходи.
"Це мій перший рік проживання в Італії, біля храму, де раніше перебувала церковна громада. Єдина україномовна в Мілані. Греко-католицька церква", - коментує фото Наталія Рущук.
Під час ковіду в храмі листочками позначено, де можна сидіти - тобто лише на краях лавиці /Фото Наталії Рущук
"Ставлення до дітей дуже гарне: я ніколи не бачила агресії до них ні на майданчиках, ні в садках чи школах", – зауважує.
Також Наталію вразив повільніший ритм у всьому: в роботі, медицині, навчанні.
"Тут не поспішають. У навчанні діє принцип: краще повільніше, але якісно. До теми можуть повертатися не раз, а в університеті навчаєшся стільки, скільки потрібно, щоб опанувати матеріал, а не вкластися у формальні терміни", – каже буковинка.
Італійці легко говорять на публіку – виступи їх не лякають. Дітей з молодших класів вчать мати власну думку, аналізувати, писати тексти, і цьому приділяють багато уваги. Велику роль відіграє мистецтво: музика, живопис – те, з чим ознайомлюють змалечку.
"Колись мене здивувала і підготовка до народження дитини. Ім’я для малюка обирають заздалегідь: уже на шостому-сьомому місяці вагітності можуть запитати, як зватимуть дитину.
До вчителів звертаються на ім’я, бар’єр між учнем і педагогом часто мінімальний. Водночас дітей до 14 років заборонено залишати без нагляду дорослих", – провадить Наталія.
У маленьких містах відчувається жива громада. Про смерть людини чи майбутній шлюб сповіщають публічно – на муніципальних дошках оголошень. Так само оголошують і про засідання муніципалітету: кожен може прийти і бути присутнім.
"Складається враження, що державні службовці справді служать людям – відкриті, доступні, без пафосу.
Тут цінують людину незалежно від професії. Важливо не ким ти працюєш, а як довго і наскільки добре робиш свою справу. Повагу викликає той, хто роками відточував майстерність і став професіоналом.
Тут бережуть історичну забудову, цінують автентичність, дбають про зелень. Неможливо без дозволів знести будинок чи зрізати дерево, бо простір спільний, навіть якщо формально він приватний. Це інший ритм і інша філософія життя – уважна до людини, часу і громади", – зазначає Наталія Рущук.
Будинки серед зелені, де ніхто не ріже високі сосни /Фото Наталії Рущук
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
