Війна змінила адреси, але не змогла змінити сенс Різдва для тих, хто змушений починати життя наново. У Чернівцях нині живуть сотні родин із різних куточків України, і кожна з них привезла сюди свої спогади про Святвечір, коляду, родинний стіл і дитяче очікування дива.
Сім’ї з різних куточків України поділилися своїми традиціями та розповіли, про нові, що з’явилися вже в Чернівцях.
Про це йдеться в публікації "МБ".
"До свята готувалися заздалегідь"
Подружжя Віталій і Тамара ПОДОЛЯНИКИ родом із Харкова. У Чернівцях вони живуть майже два роки. Війна змусила їх залишити рідний дім. Разом із найнеобхіднішим у валізах вони привезли й те, що не можна втратити, – родинні різдвяні традиції.
Пані Тамара з теплом згадує Різдво свого дитинства: "Різдво завжди було дуже очікуваним святом. О шостій вечора за столом збиралася родина. На столі – 12 пісних страв: кутя, узвар, гриби, квасоля, капуста… Близько сьомої вечора ми виходили на двір – чекали першої зорі. Коли вона сходила, сідали вечеряти, а потім йшли на нічну службу до церкви".
З усмішкою додає, що на службі була лише раз, але запам’ятала це на все життя: "У церкві виносили "зорю" і кілька разів обходили навколо неї. Потім ми знову поверталися додому та накривали стіл".
Зворушливим моментом пані Тамара називає похід до хрещених з подарунками. Також пригадує особливу традицію: "Зранку брали зернятка з куті й кидали до стелі. Скільки прилипне, таким буде добробут у новому році. Якщо багато – чекай гарного врожаю".
Пан Віталій родом із Вінниччини. Для його родини Різдво також було особливим днем: "До свята готувалися заздалегідь: спершу вся робота по господарству, а тоді – приготування страв. Різдво було для нас священним".
З усмішкою згадує улюблену страву дитинства: "Заливні карасики з півником – дуже смачно! Хоча дружина досі з мене сміється. На другий день після Різдва мама збирала нас усіх, а нас у сім’ї було п’ятеро, давала кожному вузлик із калачем, і ми йшли до хрещених".
Уже в Чернівцях Подоляники відкрили для себе нові обряди.
"Минулого року побачили, як у Чернівцях водять Козу на Маланку – це було дуже цікаво. Ми й тут намагаємося берегти традиції: збираємося родиною, готуємо святкові страви. Дізналися, що на Буковині кутю варять навіть із перловки, а в хаті ставлять дідуха. У нас же вдома просто ставили в хаті колосся з квітами", – розповідає пані Тамара.
Подружжя зізнається: на Буковині ставлення до Різдва дещо інше.
"Тут люди сприймають ці свята дуже серйозно", – кажуть вони.
"У нас теж колядували – просто без снігу"
Подружжя Ольги та Олексія ТАРАСОВИХ родом із Миколаєва. До Чернівців вони приїхали в травні 2022 року – через постійні обстріли були змушені залишити рідне місто.
Ольга Тарасова згадує передріздвяні клопоти мирних часів: "Ще з дитинства мені запам’яталося, як моя мама готувала подарунки для всіх своїх похресників. Я їй завжди допомагала ці пакунки робити, там були різні солодощі. Бабуся пекла дуже смачні рогалики з горіховою начинкою".
Для пана Олексія традиції були не менш важливими, хоча й дещо іншими. Він народився в Азербайджані й пригадує святковий стіл свого дитинства: "На столі була заливна риба, шербет, хінгал, кю-кю – це такі котлети, загорнуті у виноградне листя, і, звісно ж, кутя. Ми так само ходили з хлопцями колядувати. Єдине – снігу не було".
Після одруження Тарасови почали створювати власні різдвяні традиції. Щороку прикрашали сосну – дерево, характерне для їхнього краю, і мали незмінне правило: на святковому дереві обов’язково мала з’явитися нова іграшка.
"На Святвечір готували кутю із зерна пшениці, додавали мак, родзинки, мед. Варили узвар зі слив і груш, було багато рибних страв. Святкували обов’язково всією сім’єю", – розповідає Ольга.
У Чернівцях ці традиції не зникли, а лише доповнилися новими. Подружжя відкриває для себе буковинські різдвяні звичаї.
"Тут ми дізналися про спалення дідуха, про цікаві обряди на Василя", – ділиться пані Ольга.
"Так ми відчуваємо, що поруч"
Аліна АРУСЛАНОВА родом із Донецької області, міста Горлівки. З 2018 року разом із сім’єю мешкала у Маріуполі. Після початку повномасштабного вторгнення Аліна переїхала до Чернівців.
"На Різдво в нас завжди збиралася вся родина за одним великим столом. Я пам’ятаю, що хрещена і хрещений обов’язково приносили кутю на стіл. Мама готувалася до гостей: накривала стіл, прибирала.
Для мене це свято завжди асоціювалося з теплом і сімейним затишком, бо воно проходило поруч із рідними – з мамою, з батьком. Усі бабусі й дідусі збиралися разом, і вся наша родина завжди була поруч", – пригадує Аліна.
Про традиції святкування зимових свят у Чернівцях вона каже, що була в захваті від Маланки.
"Змінилося доволі багато, адже родина роз’єдналася, і ми не маємо можливості святкувати так, як раніше. Але завжди разом мама, тато, я і бабуся. У нас з’явилася така фішка: ми телефонуємо родичам у Zoom і таким чином святкуємо – вони у себе, ми у себе. Так ми відчуваємо, що поруч, попри відстань", – розповідає дівчина.
Аліна каже, що за духом Різдво для неї є ближчим і ріднішим святом, ніж Новий рік.
"У Маріуполі більше святкували Новий рік. У нас багато греків, і в них відрізняються традиції святкування. Багато маріупольських родин перейняли певні грецькі звичаї у своє життя. У нашої родини, якщо говорити саме про грецькі традиції, то це лише чебуреки", – сміючись додає вона.
З історії
Традиції святкування Різдва в старих Чернівцях
Вулиця Панська, прикрашені вітрини, солодощі і ялинкові іграшки – різдвяна атмосфера в Чернівцях має давню історію. Про те, як відзначали зимові свята на Буковині у ХІХ – на початку ХХ століття, розповіла провідна наукова співробітниця Чернівецького краєзнавчого музею Катерина ВАЛЯВСЬКА.
"Період зимових свят був найбільш очікуваним. На відміну від столиці, де акцент робили на дитячих розвагах, у Чернівцях ці дні мали ширше суспільне значення", – каже історикиня. Місто було багатонаціональним, а зима давала змогу уповільнити побут і активізувати соціальне життя.
Святий вечір і Різдво мали переважно родинний характер. Натомість Маланку святкували публічно. Саме взимку особливо відчувалася соціальна нерівність, тому благодійність ставала важливою частиною свят.
Різні національні громади мали власні товариства, які опікувалися сиротинцями, організовували різдвяні ялинки й дарували дітям одяг, книги та солодощі.
З другої половини ХІХ століття Різдво поступово комерціалізувалося: у пресі з’являлося дедалі більше реклами, а на Панській працювали численні кондитерські, де продавали навіть французький і швейцарський шоколад. Ялинкові прикраси спершу були їстівними – яблука, горіхи, солодощі, згодом з’явилися скляні кулі та електричні гірлянди.
Навіть у роки Першої світової війни різдвяні традиції не зникли – вони стали стриманішими, але зберегли головну функцію: підтримувати людей і єднати громаду.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
