Буковинець Павло Майстрюк мобілізувався до лав ЗСУ у 2023 році. У складі 108 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади тримав оборону на Харківщині. Отримав важке поранення, тож згодом перевівся на службу далі від лінії фронту.
Павло каже: побачене та пережите на фронті змінює свідомість, сприйняття світу назавжди. Ще довго снитимуться загиблі побратими, всі жахіття війни... Про свій досвід на передовій та як це змінило його ставлення до дійсності, захисник розповів molbuk.ua
"Стояли впритул до ворога"
Павло родом із села Стрілецький Кут, що поблизу Чернівців. За освітою – штукатур-плиткоукладник. До війни працював на "Новій пошті". Коли мобілізувався, не мав жодного військового досвіду. Все опановував на навчаннях.
Каже, на війні все схоплюєш, адаптуєшся значно швидше, ніж у мирних умовах. Бо розумієш, що від цього залежить твоє життя.
Підрозділ Павла тримав оборону на Куп’янському напрямку.
"Ми стояли у лісі на позиціях. Перебували на відстані кількох десятків метрів від російських позицій. Фактично впритул до ворога. Над нами постійно висіли дрони – як наші, так і ворожі. Нашим завданням було не підпустити ворога ближче. Підходять – стріляємо. Поцілив із автомата – добре, не вдалося – підлітають наші дрони і роблять свою роботу скидами", – розповідає захисник.
Уже тоді, у 2023-му, дронів було дуже багато. І чимраз ставало більше, провадить боєць: "Куп’янський напрямок – здебільшого лісиста місцевість. Тому там усе ж більше мінометів, ствольної артилерії, менше FPV. А ось на Донбасі всюди поля, тож дронів там у рази більше, особливо FPV".
З кожним роком війна стає складнішою: захисників меншає, технології прогресують, ворожі також.
"Тоді ще було більше людей, тож мали ким замінювати одне одного на позиціях, не сиділи там тижнями. І дронів стільки не було в росіян. А зараз тебе з дрона видно всюди. Чимало – на оптоволокні, яких не беруть РЕБи. Хіба що поцілиш у нього з автомата", – розмірковує Павло.
Уже під час першого виходу на позицію чоловік постав перед страшною реальністю.
"Перше, що я побачив тоді, – це гора мертвих тіл. І хоча це були трупи ворога, проте видовище не з легких. Особливо після цивільного життя, у якому ти взагалі не стикався з таким. Та швидко призвичаївся, подумав: так має бути, це війна", – розповідає.
"На війні швидко починаєш вірити в Бога"
Павло багато молився. Каже, це допомогло йому вижити. І рятувало від загибелі.
"Я молився весь час. І коли перебував на позиціях, і коли повертався, дякував, що Бог допоміг мені щасливо вийти, перебути тих шість днів. Відчуваю, що мої молитви були почуті. На передовій навіть якщо не віриш у Бога – повіриш. Бо є ситуації, які інакше як Божою підтримкою не поясниш. Під час першого штурму ми з побратимами перебували пліч-о-пліч. Стався приліт, одного товариша вбило, а він був зовсім поряд. Іншого поранило в голову осколками, ще в одного потріскали барабанні перетинки. А мені – взагалі нічого. Лише наплічник прошило уламком", – згадує захисник.
Усе ж таки лихо не оминуло і Павла. Каже, того дня, коли отримав поранення, відчував недобре.
"Перед виходом на позиції я завжди вмикав 90-й псалом. Але того дня мені було дуже тривожно. Я кілька разів прокручував псалом, але заспокоїтися не міг. Того дня отримав поранення. Уже виходив із позиції, яку ми захопили у ворога. Побратим пішов узяти трофейний кулемет. Та поки його брав, до нас підлетів дрон і зробив скид. Осколки влетіли мені в живіт. Ще пощастило, що ми захопили на трофеї жорсткі ноші росіян. Вийшло так, що ноші несли для трофеїв, а винесли мене", – з гіркотою розповідає чоловік.
Після лікування Павла визнали обмежено придатним і перевели на службу в тилові підрозділи.
Та побачене на передовій уже не забути.
"Війна змінює тебе, мабуть, першої ж години. Ти розумієш, що все, за чим гнався у цивільному житті, тут не має значення. Мрієш просто відпочити з друзями чи прогулятися з дівчиною. Здається, цього з головою досить для щастя. Раніше ж цього не цінував. Або усвідомлюєш, що мав чудову роботу і загалом непогано жив.
Війна чітко показує, хто є хто. Там людина себе може показати так, що ти навіть від неї не очікував. Він тебе витягне і ще за всіма вернеться. А є такі, що б’ються в груди, а потім ховаються по домівках", – розмірковує захисник.
"Жахіття війни снилися щоночі"
Чоловік не будує далеких планів. І не любить порожніх розмов.
"Багато хто каже: за що воювати, за владу? Та не воюєш ти за владу. Кожен має свій якийсь стимул. У мене ж на передовій було конкретне завдання: відвоювати або втримати позицію, цю яму розміром два на два метри.
Про те, що мене не стосується, не думаю взагалі. Для чого? У мене й так купа всього. Тепер уже трохи відійшов, а коли тільки повернувся з фронту, то впродовж двох місяців постійно були панічні атаки. А жахіття війни взагалі снилися щоночі", – зізнається Павло.
Деякі ситуації захисник згадує зі сміхом.
"Якось ми пішли на позиції. В окопах нічого не було, це нова позиція. Взяли з собою лише основне – передусім гранати, патрони, кулемети. З їжі у нас був один великий "снікерс" на двох, шматок халви і кілька волоських горіхів. Воду ми випили, залишилася лише баночка "Швепсу" і одна окопна свічка. Ми взялися на ній кип’ятити той "Швепс". Через дві години нарешті почало шипіти. А то мороз, холодно, ми позамерзали в тому окопі, як пси. Сидимо і думаємо, який той окріп добрий, як ми зараз поп’ємо тепленького. І тут раптом як прилетить! Купа піску засипає ту кружку і свічку повністю! Хоч і прикро було, але довго з цього реготали", – усміхається чоловік.
Павло переконаний: зараз найважливіше – підтримувати армію.
"Люди часто шукають собі якісь виправдання. То Міндіч, то Зеленський, то ще щось. Треба просто усвідомити: зараз головні люди – військові. Все решту відкиньте. Маєте змогу – підтримуйте їх. І пам’ятайте: поки ви сперечаєтеся, що хтось такий-сякий, на фронті потребують вашої допомоги", – нагадує Павло Майстрюк.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
