Сапер, Нікіта Загудалов, перебував на передовій, мінуючи позиції та перевіряючи простір між нашою піхотою і ворожими рубежами. Пройшов гарячі точки Сумщини, Харківщини, Донеччини та Луганщини. Після важкого поранення зараз проходить реабілітацію у Чернівцях.
За час служби отримав чотири нагороди, серед яких Хрест Доблесті, медаль "Захиснику України", Золотий Хрест та нагрудний знак "Знак пошани".
Про це пише molbuk.ua
Разом із двоюрідним братом пішов до військкомату у перші дні повномасштабного вторгнення. Він згадує, що ранок 24 лютого 2022 року розпочався з перших новин в телефоні, а наступні дні минули у повній невідомості.
"Я тоді жив із братом, ми працювали разом і вирішили, що потрібно діяти. Вже 1 березня хлопців відправили на полігон у Старичі. Там була коротка підготовка – лише 4 дні. Автомати, один урок тактичної медицини, топографії та тактики. 11 патронів відстріляли – і все, ми "готові". 5 березня нас вже відправили далі", – згадує Нікіта.
Перший бій військовий пам’ятає чітко – 1 травня 2022 року у селі Воєводівка, Луганська область.
"Нам сказали, що ми йдемо копати лінії оборони. А потім: лишайте лопати, беріть по ящику патронів і вперед. На нас йшли "кадирівці", а ми тоді ще без досвіду, з квадратними очима. Таким і був мій перший бойовий досвід. Вибухів я не боюся, до них дуже звикаєш. Найстрашніше – це смерть друзів. Раніше, коли падало за 200 метрів, здавалось, що от-от у тебе. А з часом розумієш: близько – це коли падає за 5 метрів", – продовжує військовий.
Для нього війна – це не лише "бруд і кров", а ще місце, де різні люди можуть ставати братами.
"У цивільному житті ми б можливо і ніколи не зустрілися. Один був бізнесменом-мільйонером, інший – столяром. А на війні всі однакові, бо куля не питає, хто ти", – каже Нікіта.
"Це було пекло. Наша бригада від березня 2024 року тримає позиції без ротацій"
Боєць пройшов гарячі точки на Луганщині, Донеччині, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина. Довгий час служив сапером, згодом став інструктором із саперної справи. Найдовше Нікіта воював у Серебрянському лісі, що на Луганщині.
“Коли приїжджаєш додому, усе здається простим: вода тече з крана скільки завгодно, можна купатись по три-чотири рази на день. А там усе зовсім інакше – треба нагріти воду, залити в бак, дочекатись, поки вода стане теплою, і ще встигнути на завдання. Навіть спати спочатку непросто. Після довгого часу на каріматах, ліжко здається незвичним і надто м’яким.
Поранення Нікіта отримав на Харківському напрямку, неподалік Куп’янська, під час бойового завдання.
"Прильот – це коли вибух стався зовсім близько. Я відчув сильний удар, уламки влучили в обличчя, плече, таз, стегна та руку. Було страшно – права рука перестала працювати й була не чутливою", – згадує боєць.
“Перша допомога була критичною: побратим Роман наклав турнікети на кінцівки, обробив рани та використав всю свою аптечку, щоб стримати кровотечу. Для стабілізації кровотечі застосовували бандажі та додаткові перев’язки.", – розповідає боєць, – "Ми чекали вечора, щоб не бути помітними для ворожих дронів. Спершу потрапив на стабілізаційний пункт, а потім евакуювали на пікапі за 10–15 км від фронту. Далі – Ізюм і Харків, де провели три операції з видалення уламків. Потім пройшов реабілітацію у Львові, а зараз у Чернівцях відновлюю праву руку”.
Військовий наразі зосереджений на щоденних вправ для руки: електрофорези, гідромасажі та інші методи реабілітації, щоб повернути силу та функціональність.
Авторка — Людмила Кушнір
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
