Тато Крістіни – Сергій Пентескул – долучився до війська влітку 2022 року, коли дівчина навчалася у 10 класі. Під час першого бойового виходу він зник безвісти. Минуло майже три роки, а родина досі не знає, що з ним.
Про це йдеться у публікації molbuk.ua
"Мій тато – дуже добра людина. Він завжди намагався допомогти іншим, сусіди відгукуються про нього з повагою. Що б не сталося, тато завжди приходив на допомогу. Обожнював рибалити: майже щовихідних вирушав на риболовлю. Працював монтером у приватній компанії", – розповідає Крістіна.
У серпні 2022 року Сергія Пентескула мобілізували.
"Спочатку тато заспокоював нас, мовляв, усе буде добре. Навіть жартував, що не піде на війну. Та одного дня зателефонував і сказав, що вирушає захищати країну. Я розплакалася й подзвонила мамі, вона теж була шокована", – ділиться дівчина.
"Обіцяв, що зателефонує"
Сергія скерували до 16 окремого мотопіхотного батальйону "Полтава".
"Навчання він мав на Київщині та Полтавщині, а далі його відправили на Донецький напрямок – на перше бойове завдання. Перед тим тато зателефонував і попередив, що кілька днів не виходитиме на зв’язок. Сказав, що дуже нас усіх любить. Це були останні його слова", – згадує 18-річна Крістіна.
На той момент родина майже нічого не знала: у якій бригаді тато служить, де саме перебуває.
"Я намагалася йому додзвонитися, але телефон був вимкнений. Відразу пішла до мами, відчула, що щось сталося. А вже за кілька днів прийшло офіційне повідомлення: тато вважається зниклим безвісти", – каже дівчина.
Це стало великим ударом для родини. Спершу люди не знали, що робити. Мама телефонувала за десятками номерів, щоб дізнатися бодай щось.
"Нам розповідали різне: що під час обіду позиції обстріляли "градами"; що тато отримав контузію, вибіг через вікно рятувати побратима й загинув; що його могли взяти в полон. Ми чуємо безліч версій і не знаємо, якій вірити. Мама щодня звертається до різних органів та організацій, шукає будь-яку інформацію. На жаль, ми досі майже нічого не знаємо. Періодично телефонуємо татові. Двічі телефон був увімкнений, однак ніхто не відповідав", – говорить Крістіна.
Щодня розмовляє з портретом тата
Про акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти захисників та захисниць України "Не мовчи! Полон вбиває!" Крістіна дізналася із соцмереж.
"Вирішила приєднатися. Це було взимку 2025 року. Я була розгублена й не знала, як поводитися. Одна жінка дала мені плакат із написом про полон. Я тоді не стрималася й заплакала", – згадує дівчина.
Відтоді вона щонеділі бере участь в акціях.
"Наступного разу я замовила прапор із татом. Навіть замовляти його було боляче. Щоразу, коли стою на акції чи йду на ходу, згадую всі моменти, пов’язані з татом. І маю відчуття, що от-от він вийде з-поміж людей, які стоять поруч. Але цього не стається…", – каже Крістіна.
Щодня дівчина розмовляє з портретом батька та плаче.
"Зараз я навчаюся на першому курсі. Колись мріяла, щоб тато прийшов на мій випускний. Я до останнього вірила, що він повернеться. Щоразу, коли відбуваються обміни, мої знайомі запитують, чи, бува, не обміняли мого тата", – ділиться дівчина.
Крістіна закликає буковинців активніше долучатися до акцій підтримки.
"Я впевнена, що такі дії привертають увагу. Хотілося б, щоб люди долучалися не лише тоді, коли біда торкається їх особисто. Коли мені було погано, я вирішила написати вірш про батька:
Привіт, татусь.
Я знову пишу тобі у порожнечу.
Ти пішов на позицію 19 вересня —
і зник.
Ні дзвінка, ні звістки,
лише тиша… мов ніж.
Мені було 15,
ти сказав:
"Я обіцяю вийду на зв’язок. Люблю."
І не вийшов.
Твої слова —
мов зіпсована пісня,
що лунає в мені щодня.
Тепер мені майже 18.
Я стала дорослішою —
але не сильнішою.
Бо без тебе кожен рік —
як вирвана сторінка з життя.
Між нами — відстань.
Її назва: невідомість.
І ця невідомість
страшніша за правду.
Бо в правді є кінець,
а в ній — нескінчене чекання.
Я уявляю твій голос.
Твій крок. Твоє "доню".
І молюся,
щоб колись знову почути.
Привіт, татусь…
Я все ще тут.
Я все ще чекаю", – наголошує вона.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
