Початок 2022-го. У В'ячеслава Маценка — молода сім’я, щойно народилась донечка. У пошуках кращого життя він їде до Польщі. Мрії прості: спокій, стабільність, майбутнє для родини.
Але вранці 24 лютого все змінюється. Повномасштабне вторгнення. І замість того, щоб ховатись у безпеці, В'ячеслав приймає єдине можливе для себе рішення — повертатись додому, захищати своє.
Історію бійця опублікував 94 окремий батальйон Сил територіальної оборони ЗСУ у фейсбук.
Не все було просто. Через вік (йому лише 23) його не беруть за мобілізацією. Але він не шукає причин відмовитись. Йде служити за контрактом.
Спершу — “учебка”, а потім — фахові курси кулеметника. Без зайвих слів, без скарг. Через три місяці — вже на передовій у Макіївці в складі 94 батальйону 107 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ.
Часів Яр. Справжнє пекло. Отримує контузію, але не полишає службу. Коли командир відділення вибуває з ладу — саме В'ячеслав бере на себе відповідальність.
Після ротації його відправляють на курси командирів відділення.
Повертається до роти, яка тримала оборону в Покровську, і вже офіційно призначається командиром відділення.
Його рота знає: на Вячеслава можна покластися. Він тримає позицію 24 доби без заміни, змінюється останнім, несе відповідальність не лише за себе, а й за побратимів.
Це не лишається непоміченим.
Згодом проходить навчання на штаб-сержанта та скорочений курс командирів взводів.
10 лютого — нова сторінка: офіційне призначення командиром 1 стрілецького взводу. І знову — передова, бойові завдання, відповідальність.
"Це не історія супер героя з кіно. Це історія справжнього чоловіка. Молодого тата, який міг залишитись за кордоном. Але обрав — боронити. Не через героїзм. Через любов. До донечки. До родини. До України", - йдеться у дописі.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
