62-річний буковинець Ігор Мерещук пережив ампутацію ноги. Реабілітація на базі Чернівецької обласної клінічної лікарні допомогла чоловікові повернутися до улюбленої роботи. Ігор Миколайович працює вчителем фізики та астрономії у Вижницькому ліцеї.
Про це повідомляють в ОКНП "Чернівецька обласна клінічна лікарня", пише molbuk.ua
"Я хворів на цукровий діабет другого типу. На п’яті правої ноги утворилася рана, яку не могли вилікувати. Довелося ампутувати кінцівку, – розповідає Ігор Миколайович. – Після ампутації мені порадили звернутися в реабілітаційне відділення Чернівецької обласної лікарні. Я до цього ставився скептично, думав, що й так зможу пересуватися на милицях.
Завдяки фізичному терапевту Валентині Барляк та іншим фахівцям цього відділення досить швидко навчився ходити з протезом, відчувати своє тіло. Завдяки заняттям із реабілітологами у голові все змінилося, мозок навчився віддавати сигнали потрібним частинам тіла. Фахівці у Чернівецькій обласній лікарні дуже високого рівня, вони мене витягували. На реабілітації перебував двічі по 15 днів".
Зараз Ігор Мерещук знову працює в улюбленому колективі з улюбленими учнями.
"Нині я можу довго ходити. Від дому до магазина, школою чи Вижницею пересуваюся самостійно, на протезі. Вдома – так само. Виконую всю хатню роботу: готую, прибираю, у дворі щось роблю, адже живу сам.
Тим, хто втратив кінцівку, важко порадити "не падати духом". Не знаю, чи достатньо цих слів. У мене ще до операції склалася думка, що потрібно з цього виходити. Не вважаю свій досвід героїзмом. Це просто праця – проста, наполеглива", - вважає чоловік.
Коментар фахівця
Валентина Барляк, фізичний терапевт реабілітаційного відділення Чернівецької обласної клінічної лікарні:
"Реабілітація – це не лише результат моєї роботи як спеціаліста, але й результат наполегливої праці самого пацієнта. Ігор Миколайович, досвідчений викладач фізики, потрапив до нашого реабілітаційного відділення після трансфеморальної ампутації ноги. Його головною метою було повернутися до улюбленої роботи, викладати уроки та самостійно пересуватися шкільними коридорами.
Перед нами постало чимало викликів: супутні захворювання, вік пацієнта – все це ускладнювало процес реабілітації та часом створювало враження, що досягнення поставлених цілей є малоймовірним. За відносно короткий термін реабілітації у нашому відділенні Ігор Миколайович успішно опанував базові навички користування протезом. Однак основну частину тренувань та навчання йому довелося пройти самостійно, покладаючись на власні сили.
Я з радістю та водночас з хвилюванням слідкувала за його прогресом, отримуючи від нього повідомлення, в яких він ділився своїми успіхами та труднощами на цьому шляху. І ось настав той день, коли я змогла побачити результат цієї невтомної праці. Ігор Миколайович, впевнений і радісний, крокував шкільним подвір’ям, без жодної опори. Це справжня перемога над обставинами! І як говорить сам Ігор Миколайович: "Для когось маленький крок важливіший, ніж для іншого олімпійська медаль".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
