Справжнє ранчо в старому будинку посеред поля з лісосмугою облаштував Андрій Смогоржевський. Тут наче потрапляєш у вестерн. Полем ходить цілий табун коней. Біля будинку – ковбойські чоботи й капелюхи. На дверях автентична вивіска – Welcome to the rancho, йдеться в повідомленні "МБ".
Чоловік усе життя займався туризмом. А вже близько 20 років розводить коней. Спочатку придбав старий будинок із землею у Снячеві та облаштував там ранчо. Організовував кінні походи до Карпат. З початку війни, коли туристів значно поменшало, чоловік займався волонтерством. Родина прийняла ще з десяток коней, яких під обстрілами вивезли з Бучі й Ірпеня.
Доглядати за таким табуном на ранчо стало складно, не вистачало місця. Тож сім’я знайшла старий будинок зі значно більшою територією у селі Слобода-Комарівці. Зараз тварини живуть на природі, мають великі пасовиська.
"За п’ять днів долаємо 250-300 кілометрів"
– Я завжди займався активними видами спорту. Це був туризм, альпінізм, параплани, сплавлявся річками. У Чернівцях я мав магазин туристичного спорядження. Працював інструктором з гірських лиж. Потім у мене з’явився перший кінь. Я собі вигадав, що хочу коня. Він в мене досі є, йому вже 17 років, ми пройшли цей шлях разом.
Я вчився спочатку класичної їзди, але потім зрозумів, що це не дуже підходить, бо хотілося подорожувати на конях. Класична амуніція, або англійська, як її називають, не дуже годиться для цього. Тоді вирішив, що хочу бути ковбоєм. На цьому виді їзди мало хто розумівся в нашій країні, тож я їхав навчатися у Польщу. Там цей вид дуже розвинений, – каже чоловік.
Згодом чоловік вирішив розширюватися: купив коней і створив справжнє ранчо. Зараз на ранчо "Когути" у селі Слобода-Комарівці живуть семеро коней і лоша. Ще четверо молодих коней живуть на "Агро Ранчо", що у Снячеві. Вони народилися за час війни від ахалтекінського жеребця. Восени Андрій планує перегнати їх також на ранчо "Когути".
– Ми разом із сином отримали сертифікати провідників кінного туризму в стилі вестерн. Збираємо групи від чотирьох до дев’яти людей і ходимо у походи на конях. Маємо маршрути по всіх найгарніших місцях Буковини. Організовуємо як невеликі походи, так і тривалі подорожі, на тиждень. За п’ять днів долаємо 250-300 кілометрів.
У середньому проводимо по п’ять годин у сідлі щодня. Переважно до нас приїжджали люди з-за кордону. У них цей вид туризму більш розвинений. Ми також навчаємо їзди в стилі вестерн, – каже чоловік.
"Тут неймовірна природа"
Будинок Андрій Смогоржевський облаштував в автентичному стилі.
– Тут 10 років ніхто не жив, довкола все заросло бур’янами. Разом із дружиною й двома синами ми все привели до ладу. Сторожинецька міськрада нам виділила пасовище. Тут неймовірна природа, навколо ліси, є джерело. Ідеальні умови для коней, – каже чоловік.
Буковинський ковбой приймає не лише туристів, а й військових, які отримали поранення й зараз проходять реабілітацію. Чоловік створив для них кінний маршрут, що дає змогу мандрувати на конях після пережитих ампутацій.
– Ми від початку великої війни розуміли, що така реабілітація буде потрібна. Раніше до нас приїжджали на реабілітацію дітки з ДЦП. І я бачив, які результати дає іпотерапія. Ми розуміємо, що зараз є багато людей, які втратили кінцівки. Наші коні підготовлені так, що можна не мати кінцівок, але їздити на коні.
До нас приїхала перша група хлопців із Львівського реабілітаційного центру "Галичина". Спонсорами стали дві ІТ-компанії зі Львова. У хлопців були високі ампутації. Ми провели з ними кілька занять. З кожним працювали індивідуально, застосовували команди відповідно до ампутації, щоб хлопцям було зручно.
Згодом їхали маленькими групками в похід із двома провідниками. Один їде попереду, один – позаду, а хлопці посередині, щоб ми контролювали, чи все добре. У нас все вийшло, – каже чоловік.
Такі прогулянки покращують психологічний стан військових, зазначає Андрій.
– Наші коні замінюють хлопцям втрачені кінцівки хоча б ненадовго, щоб можна було знову прогулятися лісом, послухати пташок, подихати повітрям. Ми приготували для них смачну домашню їжу. Хлопці сказали: "Ми нарешті як вдома".
Вони місяцями перебувають у госпіталях, реабілітаційних центрах. За ними добре доглядають, але це не вдома, – каже Андрій.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
