Марія Чорна – переселенка з Харківщини. До війни вона працювала ведучою на радіостанції DJFM, проводила розважальні квести, грала в КВК... Війна внесла корективи в життя дівчини. Тепер вона плете маскувальні сітки, шиє балаклави та бронежилети.
– Я родом із маленького селища Ківшарівка, що на Куп'янщині Харківської області. Вся моя родина живе там. Я ж я останнім часом у Києві працювала радіоведучою. Також проводила корпоративи, весілля, форуми. А ще було хобі – ліга сміху, – пригадує Марія. – Щойно почалась війна, ми удвох із моєю подругою Іванкою поїхали до її тата, який мешкає на Буковині в мальовничому містечку Заставна.
Там дівчата почали допомагати волонтерам. Спершу плели маскувальні сітки, збирали гуманітарну допомогу, а згодом взялися за пошиття балаклав та бронежилетів.
– Мені довелося опановувати нове заняття. Треба було чимось допомогти нашим військовим на передовій, – каже Марія. – Спершу ми з подругою плели маскувальні сітки, збирали гуманітарну допомогу, шукали житло і транспорт для переселенців. Потім нам запропонували зшивати балаклави. Ми ознайомилися з роботою на швейній машинці. Першого дня я пошила три балаклави, а другого п’ять і десять наволочок на подушки. Уже на третій день я почала шити прапори, розвантажувальні жилети та броніки. Це наповнило моє життя особливим змістом. Адже я була не просто швачкою. Я почувалася українкою! Після війни, можливо, буду думати про власний бренд та шити одяг на замовлення.
Марія показує фото Харкова, де вона прожила колись понад шість років. "Такий вигляд це місто мало до 24 лютого. Воно було неймовірно красивим. Це майдан Свободи, позаду видніється один із корпусів університету Каразіна. Цієї зими я приїжджала туди проводити корпоратив. Це була моя остання поїздка в Харків до війни. Там у мене є багато друзів, які зараз під постійними обстрілами російських окупантів, – зітхає дівчина. – А ще я дуже любила Ірпінь, куди часто приїжджала відпочивати влітку. Це було сучасне місто красивих парків і новобудов. Ми годинами просиджували з друзями в кав’ярнях, насолоджувались бесідами. Коли бачу, що зробили з цим містом росіяни, хочеться плакати. Переконана, що ми все відбудуємо. Та, на жаль, не зможемо повернути людей, які стали жертвами рашистів.
Зараз рідні Марії перебувають під тимчасовою російською окупацією. "Тривалий час у мене не було з ними зв’язку, не знала, чи вони взагалі живі. Це було неймовірно важко. Лише через 12 днів отримала нарешті повідомлення, що з моїми рідними все добре. Хоча Куп'янщина все ще окупована. Виїхати звідти неможливо, бо всі дороги та поля, що ведуть на українську територію, заміновані. Загарбники пропонують мешканцям виїхати в Росію, але мої рідні категорично відмовляються. Там немає мобільного зв'язку, води, електроенергії. Наскільки мені відомо, люди самоорганізовуються, допомагають одне одному, фермери роздають їжу. Іноді мама передає мені короткі повідомлення через тих, кому вдається виїхати, що вони живі та здорові. І це поки що єдиний наш зв'язок", – каже Марія.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
