Які ситуація і настрої у жителів міст, що розташовані найближче до ймовірного театру бойових дій?
Ми поцікавились про це у своїх колег-журналістів із Чернігова, Кременчука, Херсона та Одеси, йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".
Ярослав Сухомлін, співвласник "Чернігівської медіагрупи":
"Ситуація і настрої в Чернігові, гадаю, такі ж, як і в інших містах України. Всі трохи напружені: хтось більше, хтось менше. Але паніки я не бачу. У "Сільпо" прилавки з консервами не такі заповнені, ніж зазвичай. І гречку трохи активніше в магазинах купують, ніж у спокійніші часи. Однак якогось ажіотажу, щоби продукти буквально "розгрібали" з прилавків, немає.
Комунікація влади із населенням у нашій країні – це системно слабке місце. І місцева влада Чернігова – не виняток. Відбуваються, звісно, якісь заходи. Раніше це були ініціативи волонтерів. Зараз же це проводяться на базі військових чи державних установ. Людей вчать надавати медичну допомогу, стріляти. Усі розуміють, що російські війська близько. Нам до другого за величиною міста Білорусі – Гомеля – ближче, ніж до Києва. Це, звісно, дуже "напружує".
Малий і середній бізнес, з яким я спілкуюся, вважає, що ця ситуація не додає оптимізму. Ніхто не знає, як все розвиватиметься далі".
Геннадій Чабанов, головний редактор газети "Одесская жизнь":
"Важко сказати, як реагують всі жителі нашого регіону на ймовірні загрози. Звісно, тривожність серед населення підвищена. Але й стверджувати, що народ панікує, підстав немає. Зовнішніх проявів цієї паніки не видно. Всі, як ходили, так і ходять містом. Як їздили, так і продовжують їздити. У банкоматах гроші є...
Я не військовий експерт, щоб якось оцінювати загрози для Одещини з боку Придністров’я. Але гадаю, те, що ми розташовані поруч, – це не найбільша проблема. Думаю, що нападникам не тільки не вистачить сили. Придністров’я відірване від кордонів Росії. Сподіваюся, що засобів у наших прикордонників та військових більш ніж достатньо, щоб "закрити" цей напрямок за найгірших обставин.
Що ж до комунікації місцевої влади із жителями, то у нас із цим не лише на місцях проблеми, але й по всій країні".
Сергій Кулясов, головний редактор газети "Кременчуцький телеграф":
"Усі мої друзі купують патрони. Я придбав собі три магазини і 250 патронів до тих 400, які у мене були до цього часу. Не поспішаючи, зарядив "броник", магазини "забив". Все поправив, підготував...
Річ у тому, що у нас проблемне місто з точки зору того, якщо, не дай Боже, почнеться війна, то тут нікуди не втечеш. Кременчук розділений Дніпром на дві частини. Якщо москалі прийдуть, то – з лівого берега. Щоб перебігти через річку, аби бодай евакуювати сім’ю, потрібно кілька годин. Ризик у тому, що міст за екстремальних умов може бути заблокований автівками. А там лише дві смуги.
Також у нас стоїть ракетна військова частина. Днями містян попередили: Кременчуком проїжджатиме військова техніка, що прямує на позиції. Вони пересувалися у нічний час. Це все з чогось неординарного.
Що ж до нашої міської влади і її спілкування з жителями, то в міськраді – представники "коломойського" олігархату, партія "За майбутнє". Це угруповання ні з ким взагалі не комунікує.
Є у нас батальйон тероборони, який донедавна був "бездомним". Йому навіть приміщення не виділили. Хлопці просто в чистому полі збиралися "потусити". Але нещодавно начебто якісь зрушення пішли. Їм вже почали гроші виділяти".
Михайло Новицький, головний редактор газети "Гривня" (Херсон)
"Жодної паніки, усе працює, люди усміхаються... Ніхто не очікує наступу. А якщо й хтось очікує, то морально готові до цього.
Наші журналісти перевіряли стан бомбосховищ у місті. Звісно, вони не готові зовсім, усе завалено. У Києві хоч метро є, то можна десь сховатися. А у нас такої можливості немає.
Місцева влада займається дорогами, парками, благоустроєм. А про підготовку до ймовірного вторгнення не дбає. На відсутність бомбосховищ ніхто не реагує. Ані влада, ані мешканці не вірять у те, що може бути щось серйозне.
Тероборона працює. Є багато добровольців, молодь записується, вчиться стріляти. Друзі пишуть мені: "Син пішов, записався у резервісти. Ходив навіть постріляти трохи".
У місті можна побачити багато синьо-жовтих прапорів. Востаннє прапори країни-агресора тут бачили у 2014 році. Там хтось щось виходив, щось кричав... Але є й частина жителів, які готові йти зустрічати Путіна! Як на мене, таких приблизно 25%. Звісно, вони всі у "підпіллі".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
