Мокра пляма на стіні Хотинського Замку – одна з найбільш містифікованих і популярних загадок Заповідника.
Про неї ходить багато різних легенд, але найпопулярнішою залишається легенда про "Замуровану дівчину", йдеться у дописі на Facebook-сторінці Хотинської фортеці.
Вона розповідає що комендант фортеці замурував у стіну свою доньку, бо та не хотіла виходити заміж. Дівчина так гірко плакала, що її сльози проступили крізь камінь і залишилися у вигляд плями. Науковці, звісно ж, цю версію спростовують, але в кожній легенді є доля правди. Тож, де правда у нашому випадку? Невже комендант дійсно замурував у стіну свою доньку? Давайте про все по порядку.
У 1980-х роках на території фортеці проводилися ремонтно-реставраційні роботи. Під час робіт, у північно-західному куті Замкової церкви виявили нішу, в якій знайшли невелику дерев’яну домовину з людськими рештками. Як виявилось небіжчицею була маленька дівчинка віком до 5 років. Вона була одягнута у каптан з вишневого італійського атласу, на голові пов'язаний чіпець-чільце з китичками, а волосся зібране у спеціальну сіточку. Також у похованні була подушка, яку набили сухими травами, покров (покривальце) - символ заступництва і захисту, а також плащаниця. Саме з написів на плащаниці вчені дізналися що покійною була Єлизавета Лозинська, донька стольника Василя, яка померла 1 липня 1611 року. Також на ній зображено Голгофський хрест у супроводі опису і посоху. У верхній частині по кутах проглядаються два сонячних диски з людськими обличчями, а під ременами хреста наведена абревіатура "ІНЦІ" (Ісус Назаретський Цар Іудейський). Плащаниця теж виготовлена з італійської тканини – "камки" з рослинно-геометричним орнаментом.
Маленька Єлизавета була внучкою коменданта Георгія Лозинського або ж Ізлозяну. Разом із дружиною Христею (Христиною) вони володіли селом Лозяни у волості Дорохой (звідси і прізвище). Всі їхні діти досягли високого соціального статусу у тогочасному суспільстві: донька Єлизавета стала дружиною молдавського господаря Єремії Могили, сини Петрашку – урядником в Ботошанах, а Василь – стольником у Хотині, що підтверджується грамотами Костянтина Могили від 4 лютого та 20 червня 1609 року.
Тобто дівчинка займала високе соціальне становище, а згідно середньовічних традицій поховання в межах сакральних споруд – церков, костелів та монастирів, було доволі розповсюдженою практикою. Шляхта вважала, що заповідаючи релігійним установам кошти, нерухоме та рухоме майно, а також обумовлюючи своє поховання у цих храмах, гарантує собі достойне потойбічне життя.
Ошатність поховання також продиктована віруванням наших предків. За традиціями, які збереглись ще з часів Русі, померлих ділили на два типи: батьки що померли від віку та старості – пращури, які з’являлись до своїх нащадків в поминальні дні, та мертві чи "заложні" – які померли раніше часу, раптово чи насильницькою смертю. Останні, вважалось, мешкали на місці своєї смерті чи біля могили, зберігали здатність до пересування і шкодили живим. Тому, зазвичай, їх ховали за особливими традиціями, щоб померлі приєднувались до своїх пращурів.
Отже, поховання у стіні дійсно було, але воно ніяк не пов’язано з плямою. Жодних поховань у стінах більше не знайшли. Однак, невідомо коли чи кому фортеця знову відкриє свої таємниці…
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
