Через брак джерел історія "Шипинської землі" не була належно висвітлена в Галицько-Волинському періоді Княжої доби.
Про це йдеться у книзі "Буковина: її минуле і сучасне" (Д. Квітковський, Т. Бриндзан, А. Жуковський).
Зазначається, що спочатку Шипинська земля становила складову частину галицького князівства; після занепаду Української держави вона нетривалий час була незалежною (1340-1349 роки), щоб від 1349 р. визнати зверхність Польщі.
Ця незалежність була не досить уточнена, і "Шипинська земля" існувала при своїй самоуправі.
Наприкінці 14 ст. частина її підпадає під Молдавію, але боротьба за неї провадиться ціле 15 ст. між Польщею та Молдавією, щоб остаточно у 1499 році ця земля повністю відійшла Молдавії і припинила існувати як окрема одиниця. Але й після цього в історії часто згадується про цю, колись автономну українську формацію на території теперішньої Буковини.
Історичні згадки про існування "Шипинської землі" знаходяться у документах з вересня 1436 року і 1444 року, опубліковані у В.А. Уляніцького.
Шипинська земля охоплювала територію Північної Буковини й Бесарабії. Її центром була оселя Шипинці, а визначними осередками – Хотин, Цецино і Хмелів. Остання місцевість, згідно з дослідженнями істориків, мала б знаходитись на лівому березі Прута, поблизу Снятина.
На півдні межі цієї української автономної формації простягалися до лісів, розташованих над Прутом і Серетом; на заході межа йшла між Снятином і Хмелевом на північ до Дністра; на сході – лінія, що сполучувала Хотин із Серетом.
Період Шипинської землі єднає в історії Буковини княжу добу з молдавським періодом; він був першою формою адміністративної автономії Буковини.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
