Один із найдавніших міських парків виник на височині за Резиденцією митрополитів. Зараз це – парк імені Юрія Федьковича. Колись цю місцевість називали Домник або Панська гора.
У 1880-их роках її перейменували в Габсбурзьку височину чи гору Габсбургів. У народі її називали гора Гарбуз. Тут були кав’ярня і затишний ресторанчик з дерев’яними столиками. У затінку дерев чернівчани смакували вином і холодним свіжим пивом. Пізно ввечері, після забави, їх розвозили додому фіакрами, навіть якщо будинок знаходився за п’ять хвилин ходьби від парку.
Про парк на горі Габсбургів згадує Вернон Кресс у книзі "Моя первая жизнь". Свого часу там був навіть наглядач – "високий вусатий поляк в зеленій формі й кепці такого ж кольору". Він стежив за парковими насадженнями, газонами, чистотою алей, виганяв безпритульних собак. Теплої пори у парку завжди було людно. Дорослі та діти відпочивали на шезлонгах.
У ХХ столітті тут був чудовий літній театр, різноманітні атракціони, на яких можна було кататися безкоштовно, а влітку працював дитячий табір.
Взимку в парку влаштовували ковзанку.
Нині про давні часи нагадують залишки "Цісарської скелі" з барельєфом австро-угорського імператора Франца Йосифа І. Він споруджений у вигляді старовинної фортеці. Бронзовий барельєф цісаря відлили у Відні. Пам’ятник урочисто відкрили 18 серпня 1908 року під музику оркестру легендарного 41-го полку. Пізніше його неодноразово плюндрували.
Підприємливий чернівчанин Йозеф Ґьобель, броварня якого знаходилася в підніжжі пагорба, вирішив упорядкувати схил, яким містяни спускалися до залізниці. Так тут з’явився ресторан з альтанками. Звідси відкривалися чудові види на привокзальну площу, річку Прут, Садгору та околиці. Це заохочувало чернівчан навідатися сюди та скуштувати смачного пива.
За спогадами просвітника Миколи Гараса, чернівецька інтелігенція облюбувала сад-ресторан і частенько проводила тут свої зібрання. Тут бували депутати Буковинського сейму Євген Пігуляк і Степан Смаль-Стоцький.
На великій терасі відбувалися концерти, музичні зустрічі. Скажімо, у травні 1891 року на Göbels Höhe провели Паркове свято, на якому виступила музична капела 41-го полку.
Проіснувало узвишшя Гьобелля до 1964 року. Тоді стався потужний зсув ґрунту в цій місцевості, який поховав залишки колишньої окраси міста. Опісля жодні відновлювальні роботи не проводили. Алеї перетворилися у непрохідні хащі, заросли доріжки. Із забуття узвишшя Ґьобеля намагаються витягнути активісти, митці, краєзнавці. Та поки що нічого не зроблено.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
