Колись чернівчани були дуже гостинними. Через це у місті було чимало товстунів навіть серед поважних і знаних громадян.
"У Чернівцях і довкола, у міських помешканнях і великих маєтках краю, як у маленьких людей, так і в заможних родинах все було влаштовано так, що можна говорити про справжню гостинність, – пише Георг Дроздовський. – Звичай пригощати гостя не був пов’язаний із народністю чи національністю. У нас приймали, пропонували, припрошували".
"Мандрували від порога до порога"
Письменник згадує, як не раз був гостем у поляків та швабів, частувався у румунів, євреїв. Він зберіг теплі спогади про Гольденберга, який приходив щодня до одної родини випити філіжанку турецької кави. Про нього, сміючись, казали: "Пауль – неначе травлення: він приходить по обіді!".
Ще до однієї єврейської родини внадився ходити що другий день на обід жебрак. Якийсь час його терпіли, але відтак це набридло господарям, і вони вирішили позбутися набридливого гостя. Проте навіть локшина з маком й умисні суперечки родини не допомогли – жебрак надалі приходив на обід.
Воскресіння Господнє – Пасху – святкували аж до знемоги гостей, що мандрували від одного дому до іншого.
"Свячене" стало міжнаціональним і надконфесійним. Святкувати починали зазвичай вранці з рідними, відтак мандрували від порога до порога, від тарілки до тарілки. Щоби показати себе з кращого боку, всюди їли і пили. "Прошу ще чарочку! Для шматочка торта ще знайдеться місце. А оця шиночка з пікантним цибулинним соусом, о прошу пригощатися й не ображати мене!".
На початку 30-х років міське чоловіче співоче товариство організувало концертний виїзд в одне з німецьких сіл краю. Серед учасників був, зокрема, і Дроздовський. Хто буде частувати співаків, селяни вирішували жеребкуванням. Георга і його друзів нагодували так, що вони змушені були скинути піджаки і розпустити ремені. Суп із яловичини, м’ясо з приправами, підсмажена гуска, кремовий торт – було чим об’їдатися.
Переївся "дульчаци" з троянд
Частували у Чернівцях не тільки з великих приводів, а й у звичайні дні. У деякі помешкання, як згадував Дроздовський, не можна було заглядати навіть на коротку мить, бо одразу пригощали солодощами з чорних черешень, агрусу, молодих переварених горіхів. Та все інше перевершувала "дульчаца" з трояндових пелюсток. Якось після шести візитів протягом одного ранку Георг так наївся цього продукту, що на нього напала шийна сверблячка і перекосилося лице. Відтоді він більше ніколи не пробував його.
Пізнав письменник і російську гостинність, коли він, як інспектор однієї соєвої кампанії, перевіряв стан посівів у Бессарабії. Заїхали до "господіна" Федора Мельніка, який був довіреною особою соєвої кампанії. Після інспекційної перевірки сіли вечеряти. На столі поклали повні тарелі млинців, засмажених в олії. Вмочали їх у сметану і запивали кислуватим вином. "У моєму шлунку утворилася суміш страшної вибухової сили", – згадує з гумором Дроздовський. Оскільки господар зачинив гостя в кімнаті на ключ, то йому довелося у своїй нужді лізти через вікно.
У домі православного священника отця Луци після добрячого застілля й частування грали в тарок і насолоджувалися іскристим вином. І коли хтось мовив: "Не можу більше пити!", господар із хитрим усміхом відповів: "Ми не п’ємо, ми віддаємо один одному шану!"
Якось Георга запросили в дім одного шанованого адвоката. Прийшло зо дві дюжини гостей, яких частували. Коли на мить замовкла бесіда, почувся голос господині: "Сигізмунд – наш найдорожчий гість! Він спожив уже п’ять канапок, три шматочки торта, не рахуючи печива. Господи, Сигізмунд – наш найдорожчий гість!" Цей вислів став крилатим серед містян.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
