"Чернівці, здається, ніколи не мали й не будуть мати другого такого совісного та чесного поліцая, яким був мій покійний дідо.
І мені самому багато дечого довелось наслухатися про совісне виконання служби старого Петра Р. Довелось наслухатися й від знайомих, котрі знали, що він приходився мені дідом по мамі, й від таких, що цього зовсім не знали.
А вони оповідали, що він, не як то всі й давніші й теперішні, що тільки й глядають, щоб дурнички наїстися й напитися, а потім, під час нічної служби, забитися в якийсь недоступний куток та проспати службовий час.
Мій дідо цього ніколи не робив, хоч би й який змучений був. Хоч би сон прямо валив його з ніг, він завсіди, чи в погоду, чи в непогоду, навіть і в найбільшу замітіль та зливу, завсіди рівномірним кроком проходив вулицями своєї округи. І хоч часом вночі, по цілоденній праці коло господарки, утома зліплювала йому очі, все ж вухо оставало сторожке й ловило кождий і найменший шелест та подозрілий звук.
Декілька оповідали мені, що не раз, у світлі лямпи вуличної, вони бачучи, що дідо йде з замкненими очима, роззувалися й на пальцях тихісько, мов коти, підкрадалися до нього. Але він зачував їх скорше, ніж вони того сподівалися, й тільки гавив:
- Бурлаки, йдіть краще додому спати та не ловіть гав ніччю вулицями, бо ще колись попадешся один з другим і…
І накивавши пальцем та знову замкнувши очі, ступав собі далі.
А про підкуплення його, то й мови не могло бути. І хоч гостину радо приймав, бо, мовляв, не годиться ображуваті відказом, але про те протекції в нього не бувало ніколи й за кожду, навіть найменшу, провину та переступлення закону тягнув до відповідальності.
- Й ото ( це вже оповідання діда), - а було то саме по жнивах, в час молотіння, - я цілісінький день намахався ціпом, а вночі служба в окрузі. А тоді до нашої "ваштуби" належали частина міста від Ринку в діл аж до мосту на Руській. Мені припало тої ночі патрулювати руською. І пройшов я раз у діл аж до моста й вернувся, пройшов і другий та й вертаюся, аж зараз коло нашої церкви ( наша рідня вся належить до греко-католицької парахвії) чую, а то хідником хтось "цок і цок", неначе б на каблуках із цвяхів ступав. Дивлюся, аж то з вулички попри площі святого Петра почерез Руську на вулицю Петровича переходить якийсь хлопчина. Підбігаю я за ним та й кличу вже здалека:
- Чуєш, хлопче!
- Чую! – відповідає він мені й не пристає, а й далізавзято цокає каблуками об камінь.
- Ти звідки йдеш?.. – питаю, підбігши вже зовсім близенько й хотів покласти йому руку на рамя, одначе чомусь лячно стало того незвичайного цокання, а ще й наче холодом віяло від нього.
- Від тата з штайрамту!
- А що ж твій тато там робіть?...
Але відповіді я вже не почув від нього, бо тоді ж ми дійшли до купи ріні і вона неначе враз уся піднеслася вгору та з великим шумом і брязкотом впала назад на своє місце, а хлопець щез, немов під землю провалився.
Я осторопів з дива, ну та й лячно стало, і довгих, довгих кілька хвиль не міг і ворохнутися.
- Ти, Петре, що тут спиш настоячки? – спам`ятав мене голос нічного сторожа.
- Та ні, але я тут щось такого неймовірного бачив…
- Певно, того хлопця. Що від свойого тата зі штайрамту ходить.
- А хіба ж і ти його бачив?..
- Е, та це ж мій старий знакомий. Ми ж правильно двічі в тиждень стрічаємося…
- Я почав його просити, а він мені й оповів, що кождої середи й п`ятниці в однім з вікон уряду і державного скарбу ( що тоді був там, де тепер осідок Аркашів при вулиці ген. Презан, зараз таки і поза ріг через дорогу від хреста, що напроти римо- і католицького костела) рівно в годині першій запалюється світло. І горить воно не більше п`яти хвилин та й гасне, а з воріт зараз же виходить той хлопець, що ти його щойно й бачив, та йде прямо сюди і ту зникає в тій ріни.
- А ти маєш щастя, що не попався поперед нього, а то ще мігєсь лиха зазнати. Он мій попередник теж так раз попався, бо хотів йому дорогу заступити, й відтоді не може на ноги стати, підвіяв його, чи що.
І я ще кілька разів бачив того дивного хлопця, що, наче на цвяхах ступаючи, все "цок та цок" ходив від свойого тата віштайрамту. Одначе завсіди я вистерігався, щоб не попасти поперед нього".
1934 р.
Автор – А.О.Д.
Опубліковано: газета "Чернівці", 4 лютого 2021 року
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
