До редакції "МБ" звернувся чернівчанин Василь Караватський. Він розповів історію чоловіка, який із травня живе у сквері навпроти греко-католицької церкви, що на вулиці Руській.
Про це йдеться у публікації "МБ"
"Сиджу тут із паралічем із весни"
56-річний Іван Карпюк опинився на вулиці із паралічем лівого боку. Він не рухає лівою рукою та взагалі не ходить.
Дорогою до скверу заходжу до магазину. Купую чай та два пиріжки для чоловіка. Пан Іван сидить на лавці. Голова опущена. Весь час дивиться в землю. Мовчки протягую йому стаканчик із чаєм.
– Це мені? Дякую, – каже чоловік і тремтячою рукою забирає чай.
Кажу, що я журналістка. Чоловік із недовірою дивиться на мене. Каже, що вже мав справу з журналістами, однак допомоги так і не дочекався.
Розповідає мені свою історію.
– Я з Глибоцького району, з Вадул-Сірету. Сестру маю, племінників. Усі від мене відцуралися, покинули, – розповідає чоловік. – Мені 56 років, працювати міг би, але сиджу тут із паралічем ще з весни.
Іван Карпюк 18 років працював у Польщі. З дружиною не живе, діти теж відмовилися від батька.
– У Польщі я працював 18 років. Коли повернувся в Україну, то продав свій будинок племінникам, а сам жив у сестри в Шипинцях. Потім у мене стався параліч. Сестра привезла мене до Чернівців і залишила під церквою. Кому ж потрібна людина з інвалідністю? – пан Іван починає плакати.
Кілька хвилин мовчу, поки чоловік намагається заспокоїтися.
Допомагають Івану люди, які живуть у будинках поруч: підгодовують, дають теплий одяг. На лавці стоїть пара пристойних чобіт, теплих.
– Люди допомагають: і їсти дають, і пити. Раніше, після повернення з Польщі, я вживав алкоголь. Деякий час. Зараз п’ю, аби не замерзнути вночі, – каже чоловік. – Ця лавка – і моє крісло, і моє ліжко, і стіл. Ця лавка – моє життя тепер.
Іван Карпюк розповів, що люди часом сваряться з ним, що він тут сидить, але коли вислуховують його історію, стають добрішими.
– Ходжу в туалет ввечері, прошу людей, щоби допомогли мені перейти дорогу до вбиральні на території церкви.
Чоловік знову починає плакати і крізь сльози розповідає, що не ходить, а повзає на колінах, як дитина.
– Все у мене болить: і ноги, й рука, й нирки. Люди мені милицю принесли, але вона мені хіба допоможе? Я стаю на ноги й одразу падаю, – каже Іван.
Звертаю увагу на намальований перед чоловіком хрест. Іван розповідає:
– Спочатку я сидів на крайній лавці біля пам’ятника. Та якийсь чоловік перетягнув мене сюди. Намалював цей хрест й сказав: "Це твій хрест, бо тут ти й помреш", – гірко посміхається Іван.
Прощаюся з чоловіком й обіцяю, що спробуємо його забрати з вулиці.
– Зима незабаром, кожну ніч стає холодніше. Куди мене заберуть? В землю? Можливо, так буде краще, там тепло, – чоловік опускає голову й бере із лавки чай, який я принесла. – Вже були тут журналісти, зняли на камеру мене, тай пішли. А я далі сиджу. Тепер я весь день думатиму про вас, надіятимуся.
"Потрібно викликати швидку, аби його забрали до лікарні, оглянули"
Василь Караватський, який звернувся до "МБ", розповів, що вони із сусідами намагалися прилаштувати кудись чоловіка, однак ніхто не допоміг.
– Ми зверталися у "Народну допомогу". Там нам сказали, що вони займаються тільки дітьми й жінками. Потім – у "Турботу". Там були готові прийняти його, але коли почули, що не ходить – відмовили, бо в них немає лікаря, – каже пан Василь. – Зверталися ми й до кандидата у мери Михайлішина. Він обіцяв допомогти, журналістів прислав. Матеріал відзняли, а чоловік і далі там сидить.
Кореспондентка "МБ" звернулася у департамент соціального захисту населення Чернівецької ОДА.
– Для того, аби ним зайнялися соціальні служби, потрібен висновок лікаря, що у нього параліч. Вам потрібно викликати швидку, аби його забрали до лікарні, оглянули. Тоді ним займуться служби й поселять у геріатричний пансіонат, – повідомив директор департаменту Іларій Мінтянський.
Повертаюся у сквер, розповідаю Івану, що викличу швидку і йому допоможуть. Однак чоловік категорично відмовляється.
– Не поїду, чим мені там допоможуть? Я там вже був чотири рази, – каже.
Під час нашої розмову приходить жінка, яка живе у будинку біля скверу. Вона розповідає, що чоловіка просили поїхати з ними навіть поліцейські, але він завжди відмовлявся.
– Ваня, що ти розказуєш? Де ти був? Все літо тут просидів, просили тебе й поліцейські, й люди, а ти все відмовляєшся! – сварить Івана жінка.
– Я хочу, аби мене забрали туди, де буде тепло, – відповідає чоловік. – До лікарні я не поїду.
Ми намагалися довести чоловікові, що, аби йому допомогти, потрібен висновок лікаря. Та жодні вмовляння Івана не переконали.
Та все ж ми сподіваємося, що різні соціальні і медичні служби, яких є чимало, кудись нарешті прилаштують чоловіка хоча би на зиму. Інакше від скоро тут замерзне і помре. У своїй "хаті" – у сквері навпроти церкви.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
