Олеся Пастушак завжди з нетерпінням очікує Великодня. Каже, що це її улюблене свято – цього дня двічі народилася її донечка.
Мама онкохворої дівчинки - про силу молитви, яка допомогла її дитині одужати, йдеться у публікації "МБ".
"Ми назвали її Христинкою на честь воскреслого Ісуса Христа, – розповіла жінка. – Не могли натішитися нею – здорова, розумненька, завжди усміхнена дитина. Ще малою брали донечку із собою до церкви святити паску. Купили їй маленький кошичок, куди вона сама складала пасочку, писаночки, які ми з нею писали, прикрашала квіточками. Бабуся читала їй Біблію, розповідала про Ісуса, навчила молитов. То вона складала ручки, заплющувала оченята і тихенько молилася".
А пятий день народження Христинки зустріли в лікарні. Напередодні лікарі поставили страшний діагноз – лейкемія. Уколи, крапельниці, хіміотерапія…
"Нестерпно боляче дивитися на муки своєї дитини, а ти не можеш ніяк втишити її біль, бодай чимось допомогти. У великодню суботу донечка попросила: "Принеси мені мій кошичок, поклади туди пасочку і писаночки". Зателефонувала чоловікові, він бігом приніс. Із тим кошичком вона заснула. А вранці на Великдень прокинулася і радісно мовила: "Матусю, мені приснився маленький Ісусик. Він сказав, що я буду здорова". Відтоді з кожним днем Христинці ставало легше. Лікарі дивувалися, що вона так швидко одужує".
В Олесі з Іваном було шкільне кохання. Одружилися у 20 років, мріяли про велику сім'ю.
"У нас довго не було дітей. Коли вже втратили останню надію, раптом виявилося, що я вагітна, – пригадує пані Олеся. – Коли народилася донечка, ще й на Великдень, не тямилися від щастя".
Христинка росла здоровенькою, ніколи не хворіла. А потім якось раптово почала худнути, зблідла, не хотіла їсти. Пішли до лікаря, здали аналізи. Так опинилися в онковідділенні.
"Лікарі та медсестри були дуже добрі, робили все від них залежне. Ніякими словами неможливо висловити їм вдячність. У лікарні був куточок з іконами. Я ходила туди молитися, плачучи, просила: "Ти, Ісусе, обдарував нас цією дитиною, то оздорови її, бо бачиш, як вона страждає". Казала донечці: "Проси у Бога здоров’ячка, проси, щоби тебе не боліло". І ми разом промовляли слова молитви".
Якось жінка зайшла до храму, клякнула перед іконою Божої Матері й голосно розплакалася. До неї підійшов літній священник, погладив по голові, допоміг піднятися, посадив на лавицю. І лагідно промовив: "Нам інколи здається, що Бог незворушно споглядає на наші страждання, і йому байдуже до них. Це не так. Ісус Христос також пізнав страждання, біль, зраду. Він, як ніхто, розуміє нас і може зцілити наші рани. Лише довіртеся Йому".
"Тоді я вперше повірила, що донечка одужає. Почала ще ревніше молитися. І диво таки сталося. Моя донечка підвела голівку, усміхнулася: "Мамочко, а мені вже добре. Я чую, як співають пташки". Радість охопила моє серце. Бог почув мої молитви і врятував мою дитину. Я відчинила вікно і в палату залетів білий яблуневий цвіт. Здавалося, природа радіє разом зі мною".
Відтоді минуло 12 років… Христинка закінчує школу, мріє стати лікарем-онкологом, щоби лікувати хворих дітей.
"На Великдень згадую все пережите, яке не зможу ніколи викинути зі своєї пам’яті, – каже пані Олеся. – Я переконалася: усе, що з нами стається, має якийсь сенс. І коли щось негаразд у моєму житті, згадую слова старенького священника, почуті у мить розпачу і розчарування: треба лише довіритися Богові, він допоможе. Бо коли людина затиснута з усіх боків і не бачить дороги – вона тоді піднімає очі до неба".
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
